Помічник нардепа Лабунської - головний піарник регіоналів?

Мудрість, виваженість, толерантність, послідовність... Це ті риси, які завжди були і є шанованими серед бердичівлян. Не даремно ж свого часу письменниця Марина Гримич у вже класичному творі “Фріда”, описуючи Бердичів середини минулого століття, писала: “Запам’ятай синку: ти живеш у Бердичеві. І різких рухів тут робити не треба”. Не має жодного значення, якої сфери це стосується — освіти виробництва чи просто побуту — зваженість і мудрість має бути завжди. Особливо — у політиці.

Та послідовність у окремих новоявлених місцевих політиків нині перебуває не на першому місці, що значною мірою засвідчили і події останнього часу у Бердичеві. Прикро, що до цього процесу залучилися й окремі представники мас-медіа. Принаймні, вони себе такими вважають. Дехто з них нині вирішив цнотливо мовчати про те, як під час попередніх виборів доклали значних зусиль для того, аби саме Віктор Янукович став Президентом України. Натомість, зараз вони — яскраво виражені патріоти, які не знаходять пристойних слів, аби висловити всі свої емоції з приводу колишньої “бандитської влади”. Звісно, чому б їм тепер розказувати, як свого часу отримували гроші від одного із тих, кого сьогодні Європа офіційно визнала винним у кривавих подіях в Україні? Але нині мова за інше.

Дехто взагалі пішов далі: переорієнтувався, буквально, за кілька тижнів. Візьмемо, для прикладу, помічника народного депутата Анжеліки Лабунської Валерія Шелепу. У Бердичеві ні для кого не є секретом, що він має безпосереднє відношення до газети та інтернет-видання “Діловий Бердичів”.

Складається враження, що цей чоловік не тільки змінив суттєво орієнтацію, але і чи то ковбаси об’ївся, чи знайшов їй інше застосування та місце потрапляння до організму. Цікавий випадок: перед початком однієї із нещодавніх сесій міської ради Валерій Шелепа зайняв місце у першому ряду і попросив колег нікого на це місце не пускати. Та й пішов собі із залу. На запитання: “А що казати, коли хтось захоче присісти?”, помічник нардепа порадив посилати всіх на те (чи у те?) місце, яке складається з трьох літер і за зовнішнім виглядом схоже на ковбасу. Пораду журналісти сприйняли як жарт, а коли на місце колеги сіла жінка зі звучним прізвищем Тимошенко, ніхто не наважився сповістити їй, куди її послали.

Найцікавіше було, коли Валерій Шелепа повернувся: він не на жарт розлютився і одразу почав моститися на коліна редактору “БН”, за що публічно отримав добрячого копняка. Не відомо, на що образився Валерій Шелепа, але достатньо було у той момент глянути на вираз його обличчя: воно дійсно виглядало ображеним. Шановний Валерій Анатолійович, звертаємося до Вас: ми притримуємося традиційної сексуальної орієнтації, а тому не розуміємо Ваших нетактовних натяків!..

Бог з нею, сексуальною орієнтацією Валерія Шелепи.

Валерій Шелепа позиціонує себе як послідовний борець за добробут бердичівлян, краще їх життя, у тому числі - він відзначився активністю і під час революції гідності, з’являючись якраз у тому місці і у той час, коли була наявною відповідна кількість людей, котрі могли оцінити його ненависницьке ставлення до "бандитського режиму Януковича". Було це і у січні, і у лютому цього року. Більше того, демонструючи послідовність своїх поглядів, ще 21 лютого “Діловий Бердичів” відмовився друкувати лист, який на адресу цієї редакції надійшов від громадської організації “Молоді регіони Бердичівщини”, у якому було засуджено події, котрі відбувалися у державі на той момент. Офіційна причина відмови, вказана на цьому сайті: “Діловий Бердичів” не співробітничає з терористичними угруповуваннями, які замасковані під політичні партії і громадські організації, та не надає їм свої медіа-можливості”. Позиція схвальна і заслуговує на підтримку. Якби не одне але...

За чотири дні до того, 17 лютого (за два дні до початку масових розстрілів на Майдані, хоча смерті безневинних героїв Небесної сотні були вже й до цього), на цьому ж сайті з’явилася інформація, в якій розповідалося про діяльність одного із (на той момент) урядовців Кабміну Миколи Азарова. А за тиждень до того, 10 лютого, у іншому повідомленні знову йшлося про цього міністра. Згадки про нього були у публікаціях і від 3 лютого, і від 27 січня, і в багатьох інших протягом останніх місяців. Дивного у цьому не було б нічого: журналісти розповідають про діяльність уряду.

Але згаданий урядовець, - не просто рядовий міністр. Він ще й член Партії регіонів з десятилітнім досвідом (принаймні - таким тоді був), очолював одну із обласних організацій Партії регіонів, кілька разів обирався народним депутатом за партійним списком. Можна було б і на це не звернути уваги, якби не інша деталь. Ми не даремно наголосили на публікаціях у “Діловому Бердичеві” за 27 січня, а також 3,10 та 17 лютого. Справа у тому, що 26 січня у засобах масової інформації, у тому числі — всеукраїнського рівня, з’явилися повідомлення про причетність згаданого урядовця до розгонів Євромайдану в одній з областей України, і, нібито, звезенням туди “тітушок”. Про це, зокрема, ще у січні повідомляв УНІАН, посилаючись на “Главред”.

У зв’язку з цим і виникають питання про політичну орієнтацію помічника народного депутата Валерія Шелепи. Важко повірити, що журналіст із понад десятирічним досвідом роботи, людина, яка вже кілька разів безуспішно намагалася потрапити до міської ради, не розбирається у політиці і не знала про події, які розгортаються навколо пропіареного ним високопосадовця.

Так само важко повірити у альтруїзм Валерія Шелепи при періодичних згадках про регіонала, хоча відкидати цей варіант не можна. Журналіст — теж людина і має свої уподобання, у тому числі — серед політиків. Тож цілком міг і безкоштовно кожного тижня згадувати про чиновника, навіть у той час, коли значна частина країни піднялася проти ненависних їм регіоналів і коли вже почали гинути люди (перші смерті були зафіксовані ще у січні).

Звісно, не можна відкидати й інших варіантів. Наприклад, не розкриємо великого секрету, що окремі політики платять гроші журналістам за їх піар. Брати чи ні ці кошти — то вже на совісті самих репортерів. Особливо у той час, коли країна повстає проти людей, яких ти продовжуєш вперто любити.

Або інше. Велика когорта українців досі не визначилася, кого підтримувати: “білих чи червоних”. І такі люди перебувають в очікуванні, підігруючи то одним, то іншим. У будь-якому випадку, вони потім можуть сміливо заявити: ми ж були з вами, подивіться, як ми про вас турбувалися. І головне ж — нічого проти не заперечиш: публікації були. І не важливо, що «і про білих, і про червоних». Вже коли перемога стає очевидною, тоді дійсно треба стати перед вибором, який колір до вподоби...