“Путін, стань на коліна”,- просять бердичівські діти. "ПТН, подивись на це"...

Та зараз, вперше, емоції беруть гору. По-іншому — не можна. У п’ятницю у Бердичеві відкрили меморіальні дошки загиблим бердичівським героям антитерористичної операції — Роману Абрамову, Віталію Дульчику, Євгену Старікову та Олегу Реготуну. На

перший погляд — ординарна подія. Тим паче, що кілька років тому у нашому місті вже відкривали меморіальні дошки іншим Героям — Радянського Союзу, які так само віддали своє життя за незалежність рідної землі. Але, при всій повазі до Героїв Великої Вітчизняної війни, це — було відносно давно. Ми, звісно, знаємо, цінуємо і шануємо їхній подвиг і будемо це робити, доки існуватимемо. Але — їхній подвиг вже став історією...

Зараз — інші події... Буду відвертим: на похоронах всіх нинішніх бердичівських героїв було, якщо так можна сказати - легше. Не знаю — чому? Можливо тому, що тоді скрізь були дорослі люди, які дещо по-іншому ставляться до миті між життям і вічністю...

Проте, зараз... Не плакали — ридали, всі. І дорослі чоловіки, і найменші дівчатка... Найгірше, що сльози текли із дитячих облич. Сльози відверті, непідробні, сльози дітей, багато хто із яких навіть не знав раніше, хто такий Віталій Дульчик, Євген Старіков, Олег Реготун, Роман Абрамов... Декламовані вірші про рідну землю, про загиблих синів сьогодні із дитячих вуст звучали зовсім не так, як завжди... Діти РОЗУМІЛИ і ВІДЧУВАЛИ, про що розповідали...

Їх у ці дні ніхто спеціально нічому не вчить, кого любити або ненавидіти (хоча б тому, що нині — канікули). Та вони все бачать самі, вони значно розумніші і емоційніші, ніж ми думаємо. І вони вже зараз знають, хто для них є ворогом, а хто — героєм.

Героєм, який не пошкодував свого життя за волю і цілісність рідної землі... Чуєш, путін (рука не  підніметься написати тебе з великої літери)? Можливо, минуть роки, і старше покоління українців, яке ще пам’ятає “турботу” старшого брата, зможе тебе пробачити. Але ніколи, чуєш, ніколи тебе не пробачать ті українці, яким сьогодні по 10-15 років... Ти сам до цього призвів...

Ти думаєш, що твоїм основним ворогом є хлопці, які зараз захищають східні українські рубежі? Ой, як ти помиляєшся... Найгрізнішим для тебе ворогом, повір, є вбиті твоїми найманцями Віталій Дульчик, Євген Старіков, Олег Реготун, Роман Абрамов та сотні інших хлопців по всій Україні. Бо на їхньому прикладі тепер ростуть наші діти... І ні ти, ні ми вже не змінимо їхню свідомість. Повір, путя, ти за кілька місяців зробив для ненависті між українцями і росіянами стільки, скільки всі царі і Генсеки разом взяті...

Хоча сьогодні ти ще можеш багато чого змінити: стань на коліна як перед українцями, так і  росіянами. Стань, і попроси вибачення. Попроси, або - “ПТН ПНХ”...

А для нас... Для нас Віталій Дульчик, Євген Старіков, Олег Реготун, Роман Абрамов навік залишаться героями. Героями, які за кілька сотень кілометрів від рідної домівки склали свої голови за волю всієї української землі. Ми дійсно пам’ятатимемо їхній подвиг, здійснений на наших очах. Пам’ятатимемо і молитимемо Бога, аби у нашому місті більш не з’являлося подібних меморіальних дощок. Повертайтесь додому живими, наші захисники... Ми більш не хочемо бути на ваших похоронах...