Йти не за тими, хто сіє розбрат, а за тими, хто ефективно працює – це і буде шана та вдячність переможцям нацизму…

Цими травневими днями вінками й живими квітами встеляють українці підніжжя пам’ятників тим, хто у 2-й Світовій війні поставив край планам нацистського режиму запанувати світом. Вони різні за розмірами та за оздобленням ці пам’ятники, але усі однаково величні – вшановують бо подвиг народу, котрий у невимовно важкій та кровопролитній боротьбі відстояв мир у своїй країні та приніс такий само мир і спокій до всієї Європи.

Один із таких символів пам’яті розташований у Бердичеві, біля 12-го ПТУ, і щороку напередодні Дня пам’яті й примирення, напередодні Дня Перемоги над нацизмом біля нього людно: ті, хто брав участь у війні, ті, хто пам’ятає її жахіття, представники міської влади, депутати, громадські активісти, учні й педагоги, а віднедавна і нинішні захисники України – герої АТО – збираються усі разом, аби вклонитися безприкладному подвигу своїх дідів, прадідів, прапрадідів. Вклонитися десяткам загиблих у війні працівників Шкіроб’єднання, багатьом із присутніх на цьому дійстві.

Та війна залишила страшну рану на тілі багатьох країн різних континентів, констатував у своєму виступі Сергій Желєзняк. Багато його соратників у міській організації ветеранів війни та праці, продовжив, пам’ятають 9 Травня 45-го року. Пам’ятають війну, відбудову зруйнованої країни, радісні дні та дні сумні.

Василь Мазур, Олександр Ревега, Сергій Желєзняк, Олексій Ястремський, а також Георгій Кущак та решта підприємців, котрі працюють сьогодні на території колишнього Шкіроб’єднання, зі слів очільниці місцевої ветеранської організації Галини Дячук, роблять усе можливе, аби не стерлася пам’ять про загиблих шкіряників й аби не відчували себе непотрібними живі ветерани праці.

Разом із усіма бердичівлянами, для яких 8-ме й 9-те травня – не звичайні дні у календарі, герої сьогоднішнього часу. Ті, хто у боях з ворогом у зоні АТО, довів свою відданість Україні та її народові.

«Перемога буде за нами»… Сьогодні ці слова звучать знову. Правда, а значить й гідне майбутнє – за Україною і за тими, хто щиро прагне її розквіту, доводячи це не на сторінках соцмереж, а реальною працею. Не руйнацією, популізмом та паплюженням усіх і вся, а щоденною роботою на розбудову міста й держави, в яких мешкають. Кажуть, їм є з кого брати приклад.

Автор: Олександр Єжель

Камера: Юрій Гавриш

ТРК ВІК