Другий День Японії у Бердичеві: розуміння одне одного змінить світ на краще

Це лише здається, що розрубати пляшку мечем, нехай навіть у твоїх руках – справжня катана, простіше-простого. Насправді, одному-єдиному вирішальному удару передує навчання, численні наставницькі настанови й безліч непомітних, на перший погляд, складових. Відчути себе справжнім ніндзя міг будь-хто з тих у Бердичеві, хто проходив у неділю повз центральної міської бібліотеки: молодіжний центр «М-Формація» приймав у себе 2-й день культурно-мистецького фестивалю «Дороги світу: милування Японією». Стартували під відкритим небом – за участі та під керівництвом «воїнів тіней» – бійців школи «Будзінкан». Аби по завершенні півгодинного шоу продовжити знайомство з країною Висхідного Сонця.

На кількох локаціях, на столах, стендах та в численних експозиціях організатори разом із почесними гостями фестивалю спробували умістити все, чим живе нині та жила колись Японія сучасна й давня: демонстрували все те безмежне, здається, що стосується кімоно, вчили мистецтву оріґамі та розмальовували обличчя, декламували хоку, розповідали про жінок-гейш, посвячували присутніх у таїнства справжньої чайної церемонії. Особливістю цих «Доріг…» стало те, що разом зі знавцями японської культури з Києва цікавинками цієї країни ділилася і наша, бердичівська, молодь.

Мегапопулярна нині в Японії індустрія аніме… Про відому у світі студію-виробника Гіблі, про її творців та найвідоміші їхні роботи розповідала Софія Павлюченко – українська дівчина, закохана в культуру далекої «сонячної» країни.

Якщо хтось із тих, хто знає Дмитра Коденського, подумає, що то він грає на сякухаті у бібліотеці, то буде не зовсім правий. По-перше, юнак не грає, а медитує. По-друге, він – не Дмитро, а, так би мовити, «ніхто». І не в приміщенні. Не у Бердичеві взагалі. Він – усюди.

Вони, таки, недарма вийшли на «Дороги світу…», що ведуть до Японії, констатують головні організатори фестивалю. Культури в людині багато не буває, переконані, а Бердичів подібні дійства лише прикрашають. Зрештою, здається, недарма старалися.

Нагадаємо, що гості з Києва – бійці «Будзінкан», фахівець з Японії в Україні Ангела Бетельгейзе, знавець культури країни Висхідного Сонця Дмитро Княжич – привезли до Бердичева унікальний своєю оригінальністю та автентикою реманент. Відгукнувшись тим самим на пропозицію незмінного партнера центральної бердичівської книгозбірні, одного з ідейних натхненників фестивалю та його рушійних сил Єлизавети Галковської. Для чого їй, бібліотекарям, їхнім друзям та партнерам все це потрібно? Все просто: можливо, коли люди більше знатимуть одне про одного, ворогувати не буде сенсу?

Автор: Олександр Єжель

Камера: Юрій Гавриш