Здається, з року у рік все повторюється: ті самі ялинки, той самий вертеп, у двері знову стукає Святвечір, а до осель влітають веселі колядки. Все це було минулоріч, було 10 і 15 років тому, все це було за сторіччя до сьогоднішнього дня. Було, але все одно: люди чекають на одне найсвітліших свят – на день Христового Різдва. Малі й дорослі, жінки та чоловіки, заможні і з невеликим достатком, здорові й хворі – вони милуються вертепом, вслухаються у колядки і у слова зі Святого Письма. Все це надихає людські серця, наповнює душі радістю й любов’ю. Та так, що хочеться вигукнути: «Христос народився! Славімо його!»
Втім, мало не завжди є, бодай, одне «але», зауважують священики. Завжди знайдеться той, хто зацікавиться: невже насправді все навколо є світлим і гарним лише протягом кількох святкових днів? Лише на Різдво люди подають руку одне одному, вітають одне одного СМСками та листівками, насолоджуються святковими прогулянками, частіше посміхаються та припиняють сварки?.. Аж ось Різдво промайне, і все повернеться: щоденні проблеми, недобрі думки, слова, вчинки. І що? Кінець красі?..
Свого часу Марія з Йосипом стукали у двері мешканцям Віфлеєму з проханням дати хоча б невеличкий прихисток, аби переночувати, нагадує отець Юзеф. Так само, як часто стукають сьогодні до нас. Одиниці відчиняють, можуть поцікавитися, у чому справа, одиниці з одиниць – подати стакан води. А далі лунає: «Місця немає. Можливо, у сусіда». Двері зачиняються…
Убогий, холодний, напівпорожній, з відповідними «пахощами» вертеп виявився найгостиннішою оселею, в якій з’явився на світ Божий Син, звертає увагу Церква. Відкритість ж бо Господові аж ніяк не залежить від вмісту гаманця, облаштування квартири, від займаної посади. Вона, думається, полягає абсолютно в іншому…
Автор: Олександр Єжель
Камера: Юрій Гавриш
ТРК ВІК
Просмотрено: 1120 раз
