На католицьке Різдво їй виповнилось 95 років. Та попри поважний вік вона з радістю прийшла у рідну школу, - на своє колись робоче місце, де провела майже 50 років життя.
Галина Миколаївна Хрипун – колишня вчителька Дмитрівської школи, що на Бердичівщині. Вона дивиться на сучасних другокласників з місця учительки і згадує, як вчителювалось їй. Після звільнення від німців селища Гришківці і села Дмитрівка 4-го січня 44-го року пані Галину призначили працювати у Дмитрівській школі, яку жінці довелось піднімати власними силами. Тоді не було меблів, а всі 4 класи навчалися паралельно в одній кімнаті.
«Йду в колгосп і кажу: треба 4 столи і 8 лавок. Ставлю їх у цьому класі: тут 1-ий клас, тут 2-ий, тут 3-ий, а тут 4-ий. Всі 4 за цими столами і на цих лавочках сиділи», – пригадує Галина Хрипун.
Її батька при сталінському режимі репресували у 37-му разом з 140-ка односельцями. Щоб закінчити навчання у Бердичівському педколеджі, довелось приховати цей факт.
«Ми не мали права ходити в школу, лікарню, викликати лікаря, бо ми були діти ворога народу. Мене вигнали б з 3-го курсу», – говорить вона.
Прийшовши вчителювати сюди у 19 років, Галина Миколаївна навчала класи по 30-50 чоловік, де нерідко учні були на декілька років молодшими за неї. Привітати першу вчительку із Днем народження прийшли її першачки 61-го року, які вже й самі пенсіонери, а спілкуються із нею до цього часу.
«Я виконувала всі її накази, що потрібно вивчити і з радістю ходила на уроки. Вона з нами ходила з нами в ліс, показувала рослини, розповідала про лікувальне значення. Дала нам природні знання, що вони нам на все життя залишилися», – каже Людмила Мишневська, колишня учениця жінки.
«Галина Миколаївна навчила нас читати, писати, ми відкрили для себе новий світ, бо безтурботне дитинство закінчилось і почалось дитинство шкільне. Вона дивіться на життя з оптимізмом, не втрачає бадьорості, сили духу. Думаю, що ми з нею зустрінемось ще через 5 років», – каже Володимир Гарбуз, колишній учень 8-річної Дмитрівської школи.
Галина Миколаївна не тільки вчителювала, але й понад 15 років була депутатом селищної ради, користувалась великою повагою в односельчан і обожнювала вишивати.
Вона народила трьох дітей, але двох синів уже поховала. Дочка з Пскова приїхала доглядати стареньку, а 2 онучки вже 15 років живуть в Канаді. Бабуся змалечку навчала їх німецької мови, яку викладала у школі. В кінці трудової діяльності жінка працювала в школі у Гришківцях, яку колись очолювала її мама.
Сьогодні у свої 95 років вона прекрасно почувається, нарікає хіба що на ноги. Колишня вчителька радіє квітам і теплим словам на свою адресу.
«Хочу подякувати Вам за той вклад, любов, роботу, знання, за те все добре, світле і гарне, що ви передавали у стінах цієї школи», – говорить народний депутат Олександр Ревега.
«У 45 році очолити школу, бути директором, вчителем, завгоспом і все покласти на жіночі тендітні плечі – треба мати дуже гаряче серце і багато наснаги», – каже Юрій Гостяєв, директор Дмитрівської школи.
Секрету довголіття Галина Хрипун, каже, не знає. В житті пережила і голод, і війну, і втрату близьких людей. Але завжди лишалась вірна улюбленій роботі.
«Слухайте, я ж не знаю, чого я так прожила, я ж не жила, а існувала, пережила 2 війни, я ветеран війни – вона саме йшла, як я в школі робила», – говорить ювілярка.
Перша вчителька для сотень людей упевнена: завжди варто лишатися людиною. Цю рису радить попри будь-які життєві негаразди зберегти у собі всім людям.
«Щоб їм легше було жити, щоб жили добре, і ніде не балувалися так як оце зараз балуються. Я все знаю, хоч ходити не можу, а все знаю», – говорить жінка.
За самовіддану працю жінка нагороджена Похвальною Грамотою Верховної Ради України та багатьма ювілейними медалями. У 95-ий День народження вона пишається, що прожила хоч і нелегке, але активне і цікаве життя.
Матеріал сайту: http://zhitomir.today/
Просмотрено: 821 раз
