Бердичів вшанував пам’ять мільйонів невинно убієнних співвітчизників-жертв голодоморів

У Бердичеві лунали рядки зі ще невиданої книжки «Людяність у нелюдяний час»: біля пам’ятника жертвам геноциду українського народу у 1932-33 рр. містяни вшановували пам’ять мільйонів невинно убієнних співвітчизників під час голодоморів, влаштованих комуністичним режимом. Штучно створеним голодом більшовицька влада виморювала Україну кілька разів – у 21-23 рр., 32-33 рр., 46-47 рр. У 1937-38-му накрила її червоним терором. На рахунку вбивць – забрані життя селян, інтелігенції, духовенства, представників національно-патріотичного руху та національних меншин… До землі заганяли цілеспрямовано, цинічно й безжально – такого світ ще не бачив, констатує ініціатор будівництва пам’ятника, підприємець Анатолій Кашпірук, навіть 2-га Світова, здається, забрала життів менше.

Часи, коли про українців, закатованих страшним голодом, говорили пошепки, минули – настав час говорити потужно і вголос. Цього вимагає та сама людяність. Вона ж складає руки у молитві, запалює вогні на свічках та у серцях – у пам’ять про страшні муки одних, про безприкладну жорстокість других, про силу духу та любов до ближнього третіх. Про знищення синів й доньок Божих і самого, здається, Бога…

Бердичівляни зносять вінки, квіти й свічки пам’яті до пам’ятника жертвам голодоморів… Якщо пам’ятатимемо й молитимемось, там – на небесах – буде світлий спокій, а тут – в Україні – згорьовані матері не колисатимуть мертвих дітей і діти не обійматимуть, просячи їсти, бездиханних матерів.

Автор: Олександр Єжель

Камера: Юрій Гавриш

ТРК ВІК