Історія міста


Обсуждаем все, что захотим....

Модератор: Bad Boys

Аватара пользователя

Я здесь живу
Я здесь живу

Сообщения: 603

Зарегистрирован: Пн ноя 13, 2006 12:08 am

Откуда: Бердос

Сообщение Ср фев 07, 2007 2:44 pm

Історія міста

Доісторичні часи
Давайте уявно перенесемось в самі давні часи, коли тільки починалось заселення бердичівських земель. Тоді побачимо ще кам'яний вік - палеоліт, часи, віддалені від нас на 1 млн. - 150 тис. років. Знахідки даного періоду поширені в деяких районах Житомирщини, але в бердичівському районі не знайдені. Вважається, що це пов'язано насамперед з недостатньою вивченістю району. Неосяжні ліси, велика розгалуженість мережі приток Гнилоп'яті, родючі грунти та великі пасовища створювали придатні умови для заселення цих земель. Найдавніші й найчисельніші знахідки давніх часів було виявлено в околицях села Слободище, більш близькі до нашого часу археологи знаходили в ряді сіл району і в самому місті. З кінця ІV тис. до н. е. Східну Волинь почали заселяти племена трипільської культури. Пам'ятки даної культури було знайдено в багатьох селах району (Слободище, Семенівка, Мирославка, Райки, Бистрик, Велика П'ятигірка та ін.), а також в самому місті - вздовж берегів Гнилоп'яті, в районі "Піски" та в урочищі "Жмурі" (напроти міського пляжу).
Потім бердичівські землі пережили епохи бронзи та залізного віку; трипільська культура змінилась культурами кулястих амфор, білогрудівської, чорноліської, ранньоскіфської, зарубинецької, черняхівської, корчацької та Лука-Райковецької,. І по наш час археологи знаходять на цій території пам'ятки різних епох, часто в одних і тих місцях. Це вказує на безперервне заселення цих земель на протязі тисячоліть, на наслідування особливостей одних культур іншими, на дуже раннє заселення територій міста і району.

Середньовіччя
В період IX-XVIII ст. бердичівські землі пережили давньоруський та литовсько-польський періоди. Культура цих періодів безперечно наслідувала звичаї попередніх культур.
Територія була добре заселена, природні умови були сприятливими для розвитку господарства, величезні ліси давали матеріал для будівництва та паливо. Заплави Гнилоп'яті відрізнялись родючими землями, де також видобували залізну руду, граніт та глину. І саме тут проходив торговий шлях з Києва в західні землі.
Великий вплив на ці землі також здійснили кочові племена, значно пригальмувавши розвиток краю. Це змусило звести відомі спеціальні укріплення - вали та городища - лінія яких проходила від Дніпра вздовж Росі до верхів'їв Південного Бугу. До їх складу входило також Райковецьке городище, збудоване на місці старого слов'янського поселення. Після Батиєва нашестя деякий час землі були в союзі з болохівськими князями, але невдовзі перейшли під владу Золотої Орди.
Свавілля татар продовжилося фактично до 1362 року, коли при битві на річці Сині Води литовські князі отримали перемогу над татарським військом. Настала литовсько-польська доба, яка тривала до кінця XVIII ст. Територією півдня Житомирщини почав правити Володимир - син Великого князя Литовського Ольгерда. Почала відновлюватись стабільність життя та приток людей, але під загрозою татарських набігів переселенці вимушені були зводити укріплені замки. Залишки укріплюючих валів такого замку було знайдено під час розкопок на старому єврейському кладовищі (нині територія парку ім. Т. Г. Шевченка) археологом Т.Мовчанівським.

Перші писемні згадки про Бердичів та виникнення назви міста
З приводу перших згадок про Бердичів немає однозначної думки, у книжці "Бердичев и Бердичевский уезд" (1901 р.) А. Косича та в "Енциклопедії українознавства" (під ред. В.Кубійовича) називається 1320 р. Але у писемних джерелах першої половини XIV ст. немає жодної згадки про Бердичів.
В "Історії міст і сіл України " згадується дата 1430 р. "Великий князь литовський Вітовт віддав цю місцевість путивльському та звенигородському наміснику Каленику". Але в історичній науці відома лише жалувана грамота Каленику, князя Свидригайла в 1437 р., де про Бердичів згадки немає. У праці "Кляштор босих кармелітів в Бердичеві" (1912 р.) Бердич був слугою Тишкевичів і жив в ХVІ ст., а тому, звичайно, не міг бути підданим Каленика. Перша задокументована згадка про Бердичів зустрічається у переписі населених пунктів (люстрації) у 1545 році, де місто значиться як власність Василя Тишкевича.
Походження назви міста також має декілька версій. Краєзнавець Г.Богун вважає, що Бердичем могла називатися людина, яка жила поблизу урвища на горі, так як в перекладі зі старослов'янської мови "бердо" означає - урвище. Існує також припущення, що назва міста походить від власного імені Бердич. Тоді також виникає питання, звідки походить саме ім'я "Бердич". Ймовірно, його походження зумовлено поширеною в ті часи зброєю - бойовою сокирою (бердишем), або походить від перегуків вартових, які один одному гукали слово "бердо", тобто "слухай".
Інша думку висунув дослідник С.Наумчук, який вважав, що назва міста походить від бердників - майстрів, що виробляли бердо - різновид ткацького гребеня.
Також є точка зору, про походження назви міста - від кочового племені берендеїв або берендичів, племені з тюркської групи. Ці племена київські князі розселили по річці Рось, а західний край розселення проходив землями Бердичивщини. Тому академік Б.Греков і пов'язує походження назви Бердичева з назвою цих племен. У той період берендичі вели напівкочовий спосіб життя, служили київським князям, захищаючи південні кордони Київської Русі та почали засновувати свої міста.
Таким чином, питання щодо часу заснування Бердичева та походження його назви залишається й досі відкритим.

Тишкевичі
В 1471 р. Великий князь Литовський, ліквідував Київське удільне князівство, побоюючись зміцнення самостійності українців, що негативно позначилося на обороноздатності краю. Внаслідок цього у 1483 р. кримський хан Менглі-Гірей спустошив всю Правобережну Україну, не зустрівши ніде опору. Масштабність руйнувань можна було порівняти хіба що з нашестям Батия в 1240 р. У цій місцевості вистояв лише Житомирський замок. Під час боїв Тишко Каленикович, дядько Федіра Тишкевича, вимушений був втекти в Литву.
В той час через сучасні бердичівські землі проходила одна з частин так званого Чорного шляху, яким рухалися татарські загони, спуштошуючи набігами українські землі. Руйнування поселень продовжилось ще декілька років, внаслідок чого життя збереглося лише в небагатьох укріплених містечках.
Зважаючи на той факт, що більшість населених пунктів були спустошеними, а деякі і зовсім зруйновані (Звиняче і Котельня), цілком можливо, що і Бердичів стояв порожнім. Через небезпечні часи Василь Тишкевич проживав не в своїх родових маєтках в Бердичеві та Слободищі, а в Житомирі.
У другій половині XVI ст. завдяки поширенню козацтва та укріпленню українських замків королем Сігізмундом-Августом, набіги татар порідшали. Через це почався приток мешканців на спустошені землі, і Василь Тишкевич також виселився з Житомира та побудував замок в Слободищі.
Свій вклад в освоєння земель навколо Бердичева зробив внук Василя - Федір Тишкевич, з опису земель якого за 1593 рік відомо, що він звільнив селян-переселенців на двадцять років від податків. Були випадки насильного переселення селян до себе з земель своїх сусідів, про що свідчать історичні документи. Але і самому Федору Тишкевичу доводилось скаржитися на сусідів - Корецьких, Острожських і Горностаїв. Ці суперечки тривали до 1614 року, коли третейський суд провів кордон між їх володіннями.
На той час Федір Тишкевич та його брати Олександр, Остафій, Юрій та Петро володіли майже всією територією бердичівського району, інтенсивно його заселяючи. Про отримане у спадок містечко Слободище та замок у ньому існують такі записи: "… пекарня возле ворот, кухня, вежа, стрельбы четыре, три из них привез Федор из Логойска, а четвертая досталась от дяди Каленицкого, гаковниц 10, рушниц 20, 2 бочки пороха, пуль 80, пуль к гаковницам 2 купы". Багато сіл району відбудовувались і залежними від Тишкевичів шляхтичами, причому більшість заснованих сіл виникало на місті старих поселень, спустошених татарськими набігами. Шляхтичі заселяли села за власний кошт.
Після Люблінської унії 1569 р. багато землевласників перейшли в католицтво, Федір Тишкевич прийняв уніатську віру, а його син, Ян, вже був католиком. Під його впливом почали будуватись монастирі ордену бернардинів у Чуднові, Махнівці, ордену домініканців у Любарі, костьол в Житомирі.
Цікава історія відбулася з Яном Тишкевичем, коли в поході проти кримських татар 1627 року він потрапив у полон. Він бачив сон, в якому йому невідомі ченці просили Богородицю про його визволення. Ченців зі свого сну Ян побачив в одному з костьолів Люблина, коли врятувався з полону. Цю історію та обіцянку побудувати храм на честь Святої Діви Богородиці він розповів керівництву ордена Босих Кармелитів, до якого належили ці ченці. Внаслідок цього у 1630 році Тишкевич підписав документи про передачу замка в Бердичеві та села Скраглівки кармелітам, а в 1634 році заснував монастир Босих Кармелітів.
В ХVII столітті Ян Тишкевич став одною з найвпливовіших постатей в Україні і регулярним поставщиком зерна в Європу. По кількості дворів він був на сьомому місці, крім Бердичева та Слободища йому належили близько 120 населенних пунктів. Але невдовзі почалася Визвольна війна українського народу проти Речі Посполитої. Містечка та міста штурмували повстанці. 18 липня 1648 р. вони захопили Бердичів та знищили польські загони біля містечка П'ятка. Поразки в боях та втрата маєтків прискорили смерть Яна Тишкевича, яка прийшла до ньго 1649 р. в Любліні.

Руїна
Під час війни в околицях Бердичева, який був розташований на головному шляху руху військ, неодноразово бував Богдан Хмельницький. Тому існує легенда, згідно якої назва Богданівського лісу в Бердичівському районі походить від розташованої в той час там ставки гетьмана.
Війна потрясала Бердичівський район і в наступні роки. В серпні 1659 р. під Слободищем стояв з військами гетьман Юрій Хмельницький, звідси Юрій надіслав полякам листа з проханням укласти мирну угоду, а до 1663 р. Бердичів був сотенним містом козацької держави, де перебувала козацька залога.
Під час війни Бердичів і околиці сильно постраждали, в 1648 році Кривоніс перебив в місті всю шляхту та єврейське населення, а історичні документи за 1654 рік свідчать про повне запустіння міста.
Дуже тяжкими часами відзначилась друга половина ХVІІ ст., відома в історії як "Руїна". Часті спустошливі набіги татар та особливо кримська орда на чолі з Казі-Гіреєм по дорозі з Кам'янця до Фастова спалила Бердичів та зробили те, що побачив літописець С.Величко: "...видел многие грады и замки безлюдные и пустые; валы, негдись трудами людзскими аки холмы и горы высыпаные, и тилько звирем диким прибежищем и водворением сущии. Муры зась, яко то: в Чолганом, в Константинове, в Бердичеве, в Збараже…, що тилько на шляху нам в походе войсковом лучилися, видел едни малолюдные, другие весьма пустые, разваленные, к земле прилинувшие, заплесневелые, непотребным былием заросшие, и тилько гнездящих в себе змиев и разных гадов и червей содержащие".
На той час в Бердичиві залишилось лише шість "димів", в Слободищі чотири, а Солотвин зовсім запустів, навіть від греблі та млина лише місце лишилося. Більшість населення перебралося на лівобережну Україну.
Понад століття Бердичів лихоманило: одна війна змінювалася іншою. Стабілізація життя в місті почалася лише після придушення гайдамацького повстання.
ХV - ХVІІІ ст. відзначилися як важливий період в історії Бердичівщини. Відбувалося становлення Бердичева, як важливого економічного і культурно - релігійного центру України та відродилися після татарських набігів більшість сучасних сіл району.

ХІХ - початок ХХ ст.
У XІX ст. Бердичів став значним у Східній Європі торговельним центром. Сприяло цьому зручне географічне положення на торговому шляху з Європи до Росії та з Росії до Криму, а також розташування на перетині Київської, Волинської і Подільської губерній, що зумовило появу головної митниці правобережжя. Не останню роль зіграли також паломники до монастиря та численні ярмарки, яких проходило до десятка протягом року. В XIX ст. Бердичів на фоні вдалого розвитку торгівлі став також одним з головних центрів контрабанди у Східній Європі. Сприяла цьому і складна розгалужена система підземних ходів та сховищ. У рамках спеціально створеної комісії у 1867 році було виявлено 130 підземних ходів і 78 погребів під вулицями. Розмах ярмарків та їх велич вражали кожного, хто їх відвідував і про це свідчать численні історичні документи. Також проходили великі торги два рази на тиждень.
В Бердичеві було 10 ярмарків. Найбільші з них: зимовий ("Дем'янівський") - тривав з 1 листопада по 12 грудня, літній ("Онуфріївський") - тривав з 12 червня по 23 липня. За рівнем обороту товару вони були співставленні із Лейпцігськими. Насамперед це стало можливим завдяки швидкому і значному зростанню населення міста, в першу чергу єврейського. Так уже в 1846 році в Бердичеві проживала 41 тис. мешканців (у Києві в той час 50 тис.). В одному з найбільших міст України тоді було 4 площі, 11 вулиць, 80 провулків, біля 2000 будинків. Воно ділилось на Нове і Старе місто, виникали нові міські райони: Піски, Качанівка, Загребелля, Центральний район, Новобудови (Карніловка). Найбільшої значущості в своїй історії місто набуває в кінці ХІХ ст. Одночасно найвищого рівня сягнула значущість єврейської громади міста. Так 1888 році в місті жило 77823 чоловік (станом на 1 січня 1997 року - 92100). З них 10777 - православні, 1031 - старообрядці, 3298 - католики, 339 - протестанти, 12 - мусульмани і 62366 - іудеї. Вони сформували торгівельне обличчя одного з найбільших міст України.
В місті діяли торгівельні фірми Іолісів, Гальперіна, Магазанія, Бродського, Маргулісів, банкірські контори Еленера, Трахтенберга, Штейнберга, Гальперіна.
Визначали євреї і промислове (ремісниче) обличчя міста. Вони організували тут 104 цехи, в яких працювало 4 тис. ремісників різних спеціальностей: від шевців, чоботарів, кравців до домашніх слуг. Вироби бердичівських ремісників користувались попитом на міських та міжнародних ярмарках.
В місті діяло 68 швейних майстерень, взуттєві майстерні Львівського, Айзенберга, Зільберга, які згодом стали великими фабрикантами, каретна майстерня, три цегельних заводи (по 6-8 чол. працюючих), завод віденських меблів Гелліна (116 робітників), два інших (по 10-8 робітників). Місцеве значення мали свічково-сальний завод, маслобійний, миловарні, фабрика з виробництва цукерок, тютюнова, млини та інші.
В кінці ХІХ ст. бурхливий розвиток міста забезпечує залучення значних іноземних інвестицій в промисловість. В 1864 р. австрієць Мартен Цілер відкриває на околиці міста перший шкіряний завод. 1866 р. - польський капіталіст будує на баранячому острові шкірзавод (310 робітників). З 1872 р. починає відлік свого існування найбільший на сьогодні завод міста - акціонерне товариство "Прогрес" (400 робітників). В цей час Бердичів стає другим промисловим містом губернії після Києва.
Значна кількість євреїв міста займалась перевезенням населення та приїжджих купців. Незначна частина єврейського населення займалась в сільському господарстві.
Зрозуміло, що таке піднесення економічного розвитку, яке забезпечило місту економічну активність, освіченість, спритність єврейської громади, призвело до перетворення міста на один з опорних пунктів суспільного каркасу Правобережжя та України загалом. Свідченням цього є, крім усього вищесказаного, належність міста до транспортної системи та зв'язків регіону і країни. З 1870 року Бердичів був складовою траси всесвітньо відомого індійського телеграфу Калькутта-Лондон; курсували дележанси Бердичів-Житомир, Бердичів-Рівне, залізниці до Шепетівки, Здолбунова, Хмільника, через місто проходила магістраль Петербург-Варшава. Не дивлячись на це, на економічний розвиток міста негативно вплинуло зростання сітки залізниць в регіоні, оскільки воно лежало осторонь основних їх шляхів.
В місті діяло 4 театри: Шерентіса, Загера (з 1898 р. тут постійно працювала трупа Мішурата), театри кабаре і вар'єте, кінотеатри, фотографії Зільберга, Розенбауна, великий літній театр в саду "Ельдорадо", казино, кабаки, кафе-шантани, ресторани.
З прокладенням залізниць Київ-Одеса та Київ-Брест роль Бердичева як великої перевалочної бази стала падати, насамперед через те, що товари тепер мали можливість надходити безпосередньо до станцій призначення. До початку ХХ ст. в Бердичеві переплітались успішна підприємницька та контрабандна діяльність мешканців. Точки зору деяких чиновників говорили про те, що в Бердичеві можна практично все зробити за хабарі, влада рідко узгоджувала свої дії з законом.
В 1843 році заможні мешканці звернулись до уряду с проханням надати Бердичеву статус міста, адже ще в 1801 році Сенат визнав Бердичів "коммерческим в Европе местом". Зокрема у зверненні вони писали: "В числе естественных богатств полагается природный ум жителей. Он великими своими успехами принесет пользу государству и честным людям немалую".

Постаті
В той час в Бердичеві жив та працював "дідусь єврейської літератури" Менделе Мойхер-Сфорім (Ш. Абрамович). Він відзначився своїми скандальними творами, але справжній скандал викликала повість "Такса, или банда городских благодетелей", коли в героях багатії впізнали себе. В зв'язку з цим письменник вимушений був переїхати до Житомира.
В Бердичеві часто бував класик єврейської літератури Шолом Алейхем (С. Рабінович), твори якого відбражали життя міста та його мешканців. Тільки на вулицях Бердичева він відчував та повністю занурювався в народний побут.
Існує припущення, що в складі Тимчасової комісії для розгляду старовинних актів у пошуках старожитностей і народних переказів, восени 1846 р. через Бердичівщину проїздив Т.Шевченко, хоча історичних документів щодо цього немає.
2 березня 1850 р. в бердичівському костьолі Святої Варвари абат В.Ожаровський повінчав Оноре де Бальзака з поміщицею Евеліною Ганською. У дорожніх нотатках він писав про місто: "Тут з подивом побачив я будиночки, що танцювали польку, тобто сильно похилені, один праворуч, другий ліворуч, третій вперед, деякі знівечені, багато їх було меншого розміру, ніж наші ярмаркові балагани,…нарешті я побачив справжній степ, бо Україна починається у Бердичеві. Все, що я бачив до цього, нічого не варте… Тут починається український чорнозем…".
3 грудня 1857 р. в селі Терехове (існує припущення, що в Бердичеві), народився Теодор Юзеф Конрад Коженьовський, майбутній англійський письменник Джозеф Конрад.
Славилась по всій Україні бердичівська книгарня Глюксберга, яка постійно отримувала нові видання з Варшави, Києва, Петербурга, Одеси і Москви.
Відомі музиканти Антон і Микола Рубінштейни також походили з Бердичева. Їх дід, Роман Рубінштейн, був одним з найбагатших купців міста і заснував поселення євреїв - хліборобів (сучасна Романівка). Згідно запису у метричній книзі бердичівської Свято - Миколаївської церкви від 25 липня 1831 р., сім'я Рубінштейнів з 35 чоловік перейшла в православну віру.

Релігійне життя міста
На той час католицька церква мала в місті відомий кляштор босих кармелітів та збудований в першій половині ХІХ ст. приходський костьол (фару) Святої Варвари, а також ряд капличок. Зокрема кляштор відігравав значну роль у культурному житті, славилася високим рівнем освіти та якістю знань кармелітська школа, що існувала з 1794 до 1832 р. З її стін вийшло багато відомих людей, таких як Бенедикт Раковецький, Генріх Ржевуський, Францішек Духінський та інші постаті. Викладали в школі також відомі люди тієї єпохи - астроном Кисловський, літератор П.Гулак-Артемовський (проживав у Бердичеві з 1814 по 1817 р.), поет Т.Падура, танцюрист з балету короля Станіслава Курц. Завдяки значним успіхам учнів школа навіть отримала статус губернської гімназії. Кляштор мав велику бібліотеку.
Православні храми насамперед були представлені Михайлівською церквою, яка була збудована ще в XVI ст. Василем Тишкевичем. Під час Барської конфедерації цей храм було спалено.
На території сучасної Соборної площі на місці старої дерев'яної церкви (збудована в 1611 р.) протягом 1815-1837 рр. було споруджено кам'яний Успенський собор (в 1934 р. зруйнований більшовиками).
В 1748 р. побудовали дерев'яну Свято-Миколаївська церкву (зусиллями Варвари Завіш, власниці Бердичева) В церкві зберігалась стародавня ікона Миколи Чудотворця, що вважалася чудотворною. Цій церкві Варвара подарувала також Ікону Матері Божої. В 1910 р. на місці Свято-Миколаївської церкви побудовано новий кам'яний храм.
В 1836 р. в районі Загребелля, на місці старої дерев'яної церкви ( ХVIII ст.), було побудовано кам'яну церкву з духовним училищем. До цієї церкви було приписане с. Радзівіллівка (сучасне с.Підгороднє). А неподалік від білопільської застави, за містом, на загальному кладовищі, в 1851 р. побудували невеличку цвинтарну церкву Всіх Святих, коло якої, як писав Л.Похилевич, були поховані князь Дмитрій Ціціані, генерал Зіман, граф Подгречіані і знамениті анатолійські греки. На жаль, ця церква до наших днів не збереглася.

Стан міста
Однак на фоні краси храмів і духовної величі міста існували і такі райони міста, про які М. Чайковський писав: "Был район бердичевские Пески, заслоненный от людских глаз каменными домами еврейских богачей. Это были кучи деревянных домиков, теснившихся друг возле друга, перерезанные неправильными улочками в разных направлениях. За мельницами Пески соприкасались с болотистой частью Гнилопяти. На улицах была в дожливое время такая грязь, что доходила коню до брюха. Смрад был такой, что, пройдя несколько шагов, всякий чувствовал головокружение. Там жили одни евреи, с бледными, желтыми лицами, с подслеповатыми гноящимися глазами, а под домами были подземные помещения, где находилось множество лошадей и несчетное количество контрабандных товаров". А ось що писав А.Суботін: " Если смотреть издали на массу здешних домов, то все имеет грязный серый колорит; вечером же постройки на краю города представляются чем-то вроде темных навозных куч. Даже ясный солнечный день не в силах скрасить унылой физиономии города. В центре почти все каменные здания выкрашены в голубой, зеленый, розовые цвета, что придает им своеобразный оттенок.
В нецентральных частях города дома больше одноэтажные в 3-4 окна, многие покосившиеся, с выбитыми окнами; на окраинах и в предместье, особенно на Песках и Качановке, жалкие мазанки, не заслуживающие названия жилищ человеческих; да и значительное число их вовсе не пригодно для жилья, и только еврей-фаталист решается их нанять, нередко рискуя быть погребенным под развалинами своей хибары. На всех зданиях города лежит печать упадка и обветшания. Все как-то опустилось, осунулось, новых построек не созидается, старые плохо поддерживаются; видно, что город переживает кризис.
Главные улицы вымощены крупным булыжником, и езда по ним для людей слабонервных сопряжена с довольно неприятными ощущениями. Остальные улицы и переулки в остальное время года представляют собою обширные топкие пространства, так что невольно дивишься, как справляются с этими пространствами здешние еврейчики в их плохой сквозной обуви. Улицы эти созданы не для соединения обывателей, а скорее для разобщения их; потому-то народонаселение и толпится более в центральных частях, где мостовая дает возможность для сношений. Тротуаров в городе можно сказать не существует; только в торговых частях есть некоторый намек на них, да около лавок узкие полоски; в остальных частях города только около некоторых домов набросаны плиты и крупные камни, представляющие немалую опасность в темное время для ног обывателей, так что в этой части города если и существуют тротуары, то не для того, чтобы по ним ходить, а чтобы их обходить. Освещение существует только на главных улицах в виде тусклых фонарей; большая часть города погружена во мрак. Это зависит и оттого, что освещение не на главных улицах возлагается на самих домохозяев в виде особой натуральной повинности; при оскудении же домохозяев повинность эта не выполняется. Город лежит при болотистой реке Гнилопяти, одно название которой даёт неутешительное представление о её санитарных свойствах; при городе река эта запружена, и обширный пруд служит главным рассадником заразы; в него сваливаются нечистоты, мусор, трупы животных; в нём стирают бельё, поят и купают скот, в этой же желтоватой жиже купаются и люди, принимая её за воду. Каждую весну пруд заполняется трупами незаконорожденых младенцев.
Местная муниципалия не имеет средств для наведения санитарного порядка. Антисанитарные условия более всего заметны на низменных окраинах города, где гнездится беднота, усиливающая вред ещё и своей неряшливостью. Большинство домов здесь не имеет дворов, и всякие остатки и отбросы сваливаются около домов и на улицу. Роль санитаров отчасти исполняют здесь свиньи, которые сами ищут себе корм. Количество смертей и болезней уменьшается благодаря тому, что город находится на открытой, хорошо продуваемой ветрами местности, и с другой стороны, население большую часть дня проводит на улице".
На околицях міста, де жили малороси становище було більш приємним. Той же М.Чайковський описував малоросів таким чином: "Малороссы народ трудолюбивый, добросовестно исполняет свои обязанности, не гуляки, не пьяницы, не требуют больших денег, и не копят их, но стремятся к домашней жизни, любят семью, соловья, цветы. Крестьянские хаты в окресностях Бердичева были очень опрятны, там было множество садов, обилие воды, народ был бойкий, необыкновенно смышленный, привязаный к справедливым и добрым панам, козацкий дух сохранился здесь быть может более, чем где бы то ни было на Украине."
Таким чином на початку ХХ ст. Бердичів склався як торгівельний центр і важливий культурно-релігійний осередок. Також прославилося місто і своєрідним менталітетом його мешканців. А.Косич писав: "С именем "Бердичев" в понятиях русского общества представляется что-то странное, анекдотическое. Сложились целые легенды об этом городе."

Узагальнюючи історію Бердичева можна сказати, що на місці відбилися різноманітні історичні події, придавши йому неповторний вигляд. Тут переплелись дивним чином українська, польська та єврейська культури, що і відзначилося на чудовому знаменитому менталітеті його мешканців. Географічне положення краю бердичівських земель було дуже вдалим - родючі землі та пасовища, велика кількість лісів, поклади руди та глини, розташування на перетині чи близько до основних торгових шляхів. Дуже багато поселень на протязі віків народжувались та зникали на одних і тих же місцях, але й досі відкрито питання щодо давніх племен, з яких походило населення бердичівських земель, а також багато питань, зв'язаних з походженням міста та дати його виникнення.

Матеріал взятий з "Україна Інкогніта"
Мы в ответе за тех, кого вовремя не послали
Аватара пользователя

Я здесь живу
Я здесь живу

Сообщения: 1130

Зарегистрирован: Вт авг 30, 2005 11:25 pm

Откуда: Бердичев

Сообщение Ср фев 07, 2007 3:02 pm

ниасилил, многа букав, но аФФтару РЕСПЕКТ +5
Рабів до раю не пускають
уважаемые велосипедисты просьба сдать свой транспорт и пересесть на самолёт. win->lin
Изображение
Аватара пользователя

Мембер
Мембер

Сообщения: 79

Зарегистрирован: Пт окт 12, 2007 4:14 pm

Откуда: Бердичев

Сообщение Пт окт 12, 2007 6:10 pm

Дорогие друзья, пожалуйста, подскажите, где был сделан этот снимок?
Изображение
Аватара пользователя

Я здесь живу
Я здесь живу

Сообщения: 796

Зарегистрирован: Чт окт 13, 2005 12:10 pm

Откуда: Бердичев

Сообщение Пт окт 12, 2007 6:33 pm

Это не Бердичев!
Эта фотка уже обсуждалась на другом форуме!
http://www.fontell.com - все для смартфонов,мобильных,КПК
Аватара пользователя

Мембер
Мембер

Сообщения: 79

Зарегистрирован: Пт окт 12, 2007 4:14 pm

Откуда: Бердичев

Сообщение Пт окт 12, 2007 6:40 pm

А в инете пишут, что Бердичев. Вот и верь после этого людям :oops:
Аватара пользователя

Я здесь живу
Я здесь живу

Сообщения: 796

Зарегистрирован: Чт окт 13, 2005 12:10 pm

Откуда: Бердичев

Сообщение Пт окт 12, 2007 7:45 pm

Небыло у нас в годы войны трех и четырехэтажных зданий...
http://www.fontell.com - все для смартфонов,мобильных,КПК
Аватара пользователя

Постоялец
Постоялец

Сообщения: 496

Зарегистрирован: Пт окт 19, 2007 6:26 pm

Откуда: БЕРДОС

Сообщение Чт ноя 01, 2007 2:07 pm

Я тоже думаю что в то время в городе небыло таких зданий.
Аватара пользователя

Я здесь живу
Я здесь живу

Сообщения: 781

Зарегистрирован: Пт апр 06, 2007 12:13 am

Откуда: вы взялись на мою голову?

Сообщение Чт ноя 01, 2007 2:16 pm

Разверзающий ложесна писал(а):Дорогие друзья, пожалуйста, подскажите, где был сделан этот снимок?
Изображение
Да и что эт за улица такая не припомню.Но похоже что-тто на ту,которая проходит возле автовокзала,правда как ужо было отмечено здания оч.большие.
Аватара пользователя

Постоялец
Постоялец

Сообщения: 496

Зарегистрирован: Пт окт 19, 2007 6:26 pm

Откуда: БЕРДОС

Сообщение Чт ноя 01, 2007 2:30 pm

Очень смахивает на ту,которая проходит возле автовокзала. Это точно подмечено.
Аватара пользователя

Модератор
Модератор

Сообщения: 1342

Зарегистрирован: Ср сен 05, 2007 10:55 pm

Откуда: Бердичев...

Сообщение Чт ноя 01, 2007 5:29 pm

Если люди говорят, что это не Бердичев и что у нас не было таких зданий, то как эта улица может находиться возле автовокзала.
Аватара пользователя

Постоялец
Постоялец

Сообщения: 496

Зарегистрирован: Пт окт 19, 2007 6:26 pm

Откуда: БЕРДОС

Сообщение Чт ноя 01, 2007 5:49 pm

ТЕБЕ же руския языком сказали ПОХОЖАЯ.

Постоялец
Постоялец

Сообщения: 268

Зарегистрирован: Пн дек 07, 2009 8:52 pm

Сообщение Вс дек 13, 2015 2:12 pm

Re: Історія міста

Бердичев, который мы потеряли.
Часть 1: история города



Сегодня я начинаю небольшую серию из трех постов, в которых хочу рассказать про мой родной город, в котором я прожил большую часть своей жизни и где прошли мои детство и юность. Название поста выбрано не случайно: Бердичев - город с богатой историей и красивой архитектурой, которую он стремительно теряет с каждым годом. Приезжая в очередной раз в родной город, я с горечью констатирую катастрофическое состояние исторической городской застройки и ее регулярное сокращение. Свою историю Бердичев не ценит и не бережет: инфраструктура города обветшала, исторические дома безжалостно сносят, строя на их месте уродливые пластмассовые сараи, превращая некогда красивый и колоритный город в унылую постсоветскую провинцию.

Когда я просматриваю старые фотографии Бердичева, меня не покидает ощущение безвозвратной утраты. На многочисленных фотографиях начала ХХ века я вижу прекрасный европейский город, который мог бы стать туристической жемчужиной Полесья, если бы не катастрофы ХХ века и бездарное руководство, практически полностью уничтожившие тот Бердичев, каким его еще видела моя бабушка.


История Бердичева очень богата и про нее можно написать десяток постов, я же постараюсь уместить в одном посте лишь самое основное, сделав акцент на наиболее важных событиях бердичевской истории.

Первое письменное упоминание города Бердичева датируется 1545 годом, когда Бердичев был упомянут в переписи населенных пунктов, принадлежащих Василию Тышкевичу - представителю одного из богатейших графских родов Великого княжества Литовского. В 1569 году после объединения Польши и Литвы в Речь Посполитую, Бердичев оказался в составе этого государства и пробыл в нем до 1793 года. В этот период население города находилось под сильным польско-католическим влиянием во всех сферах жизни. 17-й век был очень трудным для этого края: постоянные боевые действия украинского казачества, польских и российских войск, эпидемии болезней, голод и набеги татар регулярно опустошали регион. Несколько раз Бердичев подвергался полному уничтожению: в 1654 году в результате войны, голода и чумы город был полностью опустошен, а в 1695 году Бердичев спалила крымская орда.

Несмотря на все, Бердичев к концу 18-го столетия сформировался как значительный торгово-ремесленный и культурный центр Правобережной Украины. Этому способствовало расположение города на пересечении важных торговых путей и высокий процент еврейского населения, которое в 1787 году насчитывало 1500 человек из 4000 живущих в Бердичеве

В 1793 году в результате разделения Польши, Бердичев становится городом Российской империи. В этот период Бердичев превращается в один из еврейских религиозных центров. Росту еврейского населения в Бердичеве способствовал царский указ о черте оседлости, который регламентировал места компактного проживания евреев, запрещая евреям селиться по всей Российской империи. Целью царского указа была защита русских предпринимателей от еврейской конкуренции. Волынская губерния, в которую входил Бердичев, как раз стала одним из мест "черты оседлости".

В 18 веке население города стремительно растет и за период с 1800 до 1850 года увеличивается в десять раз, составляя 41 000 человек. В то время в Киеве проживало лишь 50 000 жителей. В 1845 году указом российского царя Бердичев получает статус города и на тот момент становится пятым по количеству населения городом в Украине после Киева, Харькова, Николаева и Одессы. В этом же году в Бердичеве создается городская дума и начинает работать конная почта. Большинство населения Бердичева в середине 19 века составляли евреи.

Получение Бердичевом статуса города в 1845 году способствовало развитию промышленности и ремесел, одних только ремесленников в городе насчитывалось около 4000. Также Бердичев того времени приобретает славу столицы контрабанды, чему способствовала система подземных ходов, связывающая погреба и подвалы. Они были созданы еще во времена татарских набегов и в 19 веке катакомбы приспособили под подземные склады. В 1867 правительство поручило исследовать систему катакомб и после двух лет исследовательских работ был составлен детальный план подземного Бердичева. Всего было обнаружено 78 подземных помещений, часть которых были многоуровневые и 130 подземных ходов, связывающих подземелья в единую сеть.

Читать дальше и смотреть фотографии: http://berdichev.info/?newsid=144881352 ... tegoryid=1



Продолжение рассказа о Бердичеве часть вторая:
http://berdichev.info/?newsid=144886766 ... tegoryid=1

Продолжение рассказа о Бердичеве часть третья:
http://berdichev.info/?newsid=144886809 ... tegoryid=1

Крепость-монастырь Босых Кармелитов в Бердичеве. Часть1 http://technolirik.livejournal.com/40522.html

Крепость-монастырь Босых Кармелитов в Бердичеве. Часть2 http://technolirik.livejournal.com/40827.html

Прогулка по Бердичеву (август 2015) http://technolirik.livejournal.com/90567.html

Заброшенный Бердичев (август 2015) http://technolirik.livejournal.com/90337.html



Оригинал взят у http://technolirik.livejournal.com/16108.html

Постоялец
Постоялец

Сообщения: 234

Зарегистрирован: Ср сен 12, 2007 6:14 pm

Сообщение Чт фев 18, 2016 9:56 am

СТАРИЙ ТА НОВИЙ БЕРДИЧІВ, СТО РОКІВ ПО ТОМУ… (ВІДЕО)

Бердичів – місто чотирьох культур, місто, яке має надзвичайно багату історію, лік якої йде на віки. Багато людей, відвідавши Бердичів, зачаровуються його архітектурою, атмосферою, захоплюються жителями, які надзвичайно гордяться своїм містом. Я не корінний бердичівлянин, але місто за короткий проміжок часу стало рідним, зацікавила його історія. Блукаючи в мережі Інтернет, я натрапив на декілька фотографій старого Бердичева початку 20 ст. У мене виникла ідея: а що як зробити фотографії сучасного Бердичева і порівняти, як він змінився? Які об’єкти архітектури збереглися, а які безслідно зникли у вирі часу. Віднайшовши близько 30-ти старих знімків, я вирішив сфотографувати об’єкти з того самого ракурсу, щоб з’ясувати, як змінилось місто за сто років. Тому презентую Вашій увазі свою роботу.

Приємного перегляду.
https://www.youtube.com/watch?v=Na-oF-jUeU8

ДЖЕРЕЛО: http://berdpo.info/news/misto/stariy_ta ... d8227.html

Постоялец
Постоялец

Сообщения: 234

Зарегистрирован: Ср сен 12, 2007 6:14 pm

Сообщение Вт окт 17, 2017 6:11 am

Массовые захоронения: В годы оккупации в Бердичеве

Массовые захоронения: В годы оккупации в Бердичеве от рук фашистских палачей и их пособников погибло 38536 евреев

Бердичевская трагедия сентября 1941 года, когда погибло более 30 тысяч евреев, стала первым массовым геноцидом еврейского населения, осуществленным гитлеровцами в Европе и Советском Союзе.

Всего в годы оккупации в Бердичеве от рук фашистских палачей и их пособников погибло 38536 евреев. Память о погибших сохраняют братские могилы, которые находятся на территории города и в его окрестностях.

Братская могила на территории монастыря Босых Кармелитов

Ул. Соборная, 25. Западная часть монастыря Босых Кармелитов. Похоронено 960 военнопленных и мирных жителей, в основном евреев, расстрелянных немецкими оккупантами 28 августа 1941 г. У западной стены монастыря была вырыта огромная яма, в которую каратели сгоняли обреченных, ставили их на колени перед ямой и убивали выстрелом в затылок. Имена казненных людей не известны.

В январе месяце 1944 года в Бердичеве создается Государственная комиссия по расследованию злодеяний немецко-фашистских захватчиков и их пособников. В ее состав под председательством депутата Бердичевского городского совета Трушкина Г.В. вошли работники кожевенного завода, машиностроительного завода “Прогресс”, учителя городских школ и училищ, врачи, судебно-медицинские эксперты. Также в работе комиссии участвовал настоятель Николаевской церкви о. Николай Зелинский. Комиссия в ходе своей работы провела раскопки обнаруженной братской могилы на территории Государственного историко-культурного заповедника. В могиле находилось 960 человеческих трупов, преимущественно мужчин, одетых в гражданскую одежду и частично в военную форму. На всех трупах имелись следы огнестрельных ранений в затылочную часть головы. В материалах комиссии хранятся показания пленного немецкого унтер-офицера, летчика-радиста Бруно Манчи: “Летом, в июле-августе 1941 года, мы стояли со своим отрядом (9 самолетов) у Бердичева. Однажды прошел слух, что у старой бердичевской цитадели собираются расстрелять тысячи евреев. Я со своим пилотом фельдфебелем Шнейдером и еще несколькими товарищами поехали в город убедиться, могут ли быть действительно убиты люди только потому, что они евреи. Во дворе цитадели приговоренные к смерти стояли группами. Записали их имена, увели снова в подвал, а затем через короткое время вывели снова. За главной стеной местными жителями была вырыта глубокая яма. Осужденных в одиночку подводили к яме, распоряжался и отдавал приказания офицер из СД (с тремя звездочками). Осужденные останавливались у ямы, их заставляли становиться на колени и убивали выстрелом в затылок. Вся эта операция проводилась группой в составе офицера и 5 солдат СД. Осужденные шли на смерть, не сопротивляясь. Мы все это хорошо наблюдали, находясь вблизи места казни, у ямы. Так как я не мог дальше смотреть на эту бойню, мы покинули это место ужаса, полные возмущения”.

В 1944 году на могиле установлен двухметровый обелиск из серого гранита с мемориальной надписью на украинском языке. Надпись на украинском языке: “Тут поховано 960 осіб радянських громадян – жертв німецько-фашистського терору 1941-1943 pp.“.

Братские могилы возле Мирного, Любомирки, Романовки (Радянского)

Места расстрела находятся между селами: западная окраина села Любомирка (бывший хутор Шлемарка), юго-восточная окраина села Мирного (бывший хутор Сокулино), юго-восточная окраина села Радянское (бывшие Жидовци) в поле вблизи дороги Бердичев-Райгородок. Здесь 15-16 сентября 1941 состоялся массовый расстрел мирных жителей еврейской национальности города Бердичева и района. Обреченных гнали большими партиями к местам казни, а немощных свозили машинами. Группами по 30-50 человек их пригоняли к заранее выкопанным ямам, где жертвы отдавали все ценности и деньги офицеру, а затем им пускали пулю в затылочную часть головы. Обессиленных больных и стариков, которые не могли передвигаться, родные несли к месту казни на одеялах, простынях и носилках. После расстрела верхний слой земли долго ворочался, а на следующий день вся поверхность засыпанных землей ям была красная от человеческой крови. Чтобы заглушить крики и плач обреченных, во время расстрела весь день над местами казни кружили четыре фашистских самолета.

В 10-ти братских могилах, находящихся в разных местах, похоронено 18640 мирных жителей, в основном женщин, детей и стариков еврейской национальности, которые были казнены нацистами.

Могилы имеют неодинаковые размеры. Крупнейшая из них находится у села Любомирка размером 50 × 30 м; возле села Радянское на территории кирпичного завода – соответственно 15 × 15 м; возле села Мирного – 40 × 8 м.

В 1983 году на правой обочине дороги, ведущей из Бердичева в Райгородок, в 10-ти метрах от дороги установлен памятный знак из гранита – трехметровую вертикальную стелу, которая стоит на бетонной плите. На лицевой стороне стелы горизонтально вмонтирована плита из черного габбро (1,3 × 0,7 м) с мемориальной надписью: “В этих местах в сентябре 1941 г. гитлеровскими захватчиками зверски замучено и расстреляно 18640 мирных советских граждан. Вечная память жертвам фашизма”. У подножия стелы на черной гранитной плите высечено схему захоронений. В 1987 году в пяти местах у каждой из могил на зацементированных кирпичных постаментах горизонтально установлены одинаковые серые гранитные плиты (1,2 × 0,7 м) с мемориальными надписями. Надписи на всех могильных плитах одинаковы (на украинском языке): “Вічна пам’ять мирним радянським жителям, які були замучені та розстріляні німецько-фашистськими загарбниками у вересні 1941 року”. В 1991 году на всех мемориальных плитах были установлены доски из гранита, на которых высечена та же надпись, а также шестиконечная Звезда Давида.

Еще одна могила размером 10 × 8 м находится на окраине возле центральной части села Радянское, в западной части бывшего аэродрома. В 1995 году здесь также установлен памятный знак. На гранитной плите высечено Звезду Давида и надпись на двух языках: украинском и иврите. Надпись на украинском языке: “На цьому місці у вересні 1941 р. під час німецько-фашистської окупації відбувся масовий розстріл євреїв – мирних жителів”.

Братская могила возле Хажина

На северной окраине села Хажин, в 7 км к югу от Бердичева вдоль автодороги Бердичев-Винница. Сюда в район Глинок рядом с узкоколейной железной дорогой Бердичев-Холоневская утром 5 сентября 1941 года карательный отряд оккупантов начал свозить машинами, а также гнать пешком под охраной немецких солдат большие партии преимущественно молодых мужчин и женщин еврейской национальности. Их забирали с бердичевского гетто якобы для сбора урожая. В действительности все они были уничтожены.

1 апреля 1944 года комиссия по расследованию злодеяний фашистских захватчиков на этой местности нашла 24 могилы, в которых обнаружила 10656 человеческих трупов, одетых в гражданскую одежду. В одной из могил поверх трупов были обнаружены останки молодых женщин с завязанными ртами, вероятно, изнасилованных перед смертью.

Перед тем, как расстрелять, у обреченных отбирались одежду и ценности. Затем партиями по 10-15 чел. их подводили к ямам и расстреливали из автоматов. Детей и раненых бросали в ямы живыми. Могилы имели склон к оврагу, и поэтому на следующее утро в нем образовалось целое озеро человеческой крови. В 1944 году останки погибших были перезахоронены в две большие могилы, над которыми выросла земельная насыпь.

В 1983 году земельная насыпь, которая имела овальную форму, была ограждена железными столбами с массивными цепями (в настоящее время ограждение отсутствует). Вертикально на бетонном основании была установлена серая гранитная стела (1,4 × 1,2 м) с мемориальной надписью. Надпись: “Советским гражданам, павшим от рук фашистских палачей. 1941-1944”.

Источник: berdychiv.in.ua

Новини Житомира

http://news.dks.com.ua/index.php/news/z ... 536-evreev

Вернуться в Городской форум

Кто сейчас на конференции

Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и гости: 1

cron
Powered by phpBB © 2000, 2002, 2005, 2007 phpBB Group.
Designed by ST Software for PTF.
Русская поддержка phpBB