Бердичівлянин із таврійським корінням Іван Громенко відзначив 95-річчя

Івана Єлисейовича Громенка у місті називають Людиною та Вчителем з великої літери, неординарною і толерантною особистістю, яскравим прикладом того, як слід любити рідне місто та вивчати його історію. Сам чоловік про себе говорить авторськими рядками: “Я — син таврійських степів”.

На освоєння Таврійського степу діди та батьки Івана Громенка поклали своє життя. Чоловік народився далекого 1915-го року у селі Новоданилівка Запорізької області у багатодітній родині. На її долю випало чимало випробувань, одним з таких була Перша світова війна. Батька забрали на фронт, тож усе лягло на плечі матері. Жінка вберегла сім’ю під час війни, вберегла її і за кілька років, коли почався голод. 1921-й рік відзначився страшною засухою, згадує Іван Єлисейович. Такою, як її описували у своїх творах письменники: земля тріскалась настільки, що коли в тріщини потрапляли коні, вони пошкоджували ноги. Мати Олена Семенівна, яка хоч і неписьменна була, проявила витримку та мудрість. Вона зрозуміла, що, коли харчуватися у таких же нормах, сім’я загине.

Іван Громенко, ювіляр: “І запропонувала свій план — перейти на новий режим харчування. Тобто, зменшити пайок. Взяла на контроль усі кладові та харчі, перейшла на видачу дозованої норми. Звичайно, це був голодний пайок, обмежений, болючий, але тим не менш, пройшла зима, і вся родина вижила”.

Іван Громенко, ювіляр: “В дитинстві я рано почав читати. Це було моєю особливістю. В школі я чітко визначився з гуманітарним напрямком своїх інтересів, математикою не дуже захоплювався. Тому, коли я закінчив фабрично-заводське училище, я поступив на історичний факультет. І з цього почалося моє формування як історика”.

Другу світову війну Іван Громенко пережив в евакуації. Потім навчався у Вищій партійній школі на відділенні міжнародних відносин.

Іван Громенко, ювіляр: “Коли ми її закінчили, стало зрозуміло, що дипломати в такій кількості не потрібні. Бо ніяких посольств Україна тоді не відкривала. Тому я потрапив у ВУЗ”.

Викладав у Рівненському та Житомирському педінститутах. Протягом 18 років місцем роботи чоловіка був педагогічний інститут у Бердичеві. Цей період життя став для викладача найбагатшим на досягнення. Іван Громенко захищає кандидатську дисертацію із суспільних наук, пише низку наукових статей та публікацій. Всього їх понад сотня, з них близько 20-ти присвячені історії Бердичева. Іван Єлисейович брав участь у написанні енциклопедичного видання “Історія міст та сіл Української РСР”. Нині працює над вивченням бердичівських ярмарків та над автобіографічним нарисом. Не лише Іван Єлисейович писав у книжки — і в книжках писали про нього. Його згадують у виданнях “Імідж Бердичева у ділах живих” та “Видатні педагоги Житомирщини”.

Сьогодні Іван Громенко залюбки спілкується із молоддю, ветеранами та своїми студентами. Деякі з них прийшли, аби привітати наставника із 95-річчям.

Анжела Цвєткова, голова міськкому профспілки працівників освіти: “Це людина, яка несе тепло, добро не лише науково. Іван Єлисейович ще і прекрасний художник. У студентські роки ми дуже любили його як особистість, як прекрасного викладача, який читав нам науковий комунізм”.

Контакт із ювіляром підтримують учні десятої школи, колектив якої тримає над Іваном Громенком шефство.

Наталія Рибак, директор ЕЗОШ №10: “Цей ветеран просто унікальний. Тому що його життєвий шлях, його біографія, його життєва позиція надзвичайно актуальні і цікаві. З його розповідей дуже багато дітей дізнаються про минуле нашої країни”.

Василь Мазур, Бердичівський міський голова: “Саме на таких людях виховується наша молодь і саме завдяки таким людям виростають майбутні бердичівляни, які будуть любити це місто, які будуть робити все, що місто розвивалося і щоб у нього була гарна історія”.

Ювіляр вважає себе не лише істориком, а й художником. Пише авторські роботи та копіює відомих майстрів пензля. А ще Іван Громенко живе за принципом “Узявся за справу — себе не шкодуй”. І, за побажаннями гостей, взяв курс на сто.