Свята і будні бердичівських лікарів

Людям завжди була потрібна допомога, певно, тому на світі з’явилась професія лікаря. Йому судилося стати ангелом-охоронцем у білому халаті і все життя супроводжувати людину - від першого її крику до останнього подиху.

15 років тому лікарський колектив обласного шпиталю для ветеранів війни поповнився молодим терапевтом Мартою Денисенко, яка після проходження курсів стала ще й неврологом. Кожен її день починається і завершується у турботах про здоров’я пацієнтів. Спочатку це огляд історій хвороб, спілкування з колегами, а потім — обхід хворих. Батько медицини Гіпократ поділяв лікарів на декілька категорій: одні лікують травами, другі — ножем, а треті — словом. І це останнє, на думку філософа, допомагає більше за найкращі ліки. Таких слів, а ще теплих посмішок, невролог для пацієнтів не шкодує, тому ветерани одностайно вважають Марту Богданівну своїм сонечком.

Тамара Блащук, пацієнтка обласного госпіталю для ветеранів війни: “Як рідна мама: дуже гарно ставиться до нас. Уважна, все завжди вислухає, порадить, скерує до іншого лікаря, якщо щось не в її силах. Якби всі лікарі були такі, як вона, було б добре”.

Орест Древаль, пацієнт обласного госпіталю для ветеранів війни: “Марта Богданівна — відмінний лікар. Другого такого нема. Душевно ставиться до хворих. Приваблює добротою”.

Не без задоволення жінка спілкується з Оксенем Боцанюком. Чоловік потрапив до шпиталю у вкрай важкому стані — відмовили ноги. Завдяки лікуванню пацієнт поступово одужує, а що інше може так потішити лікарську душу.

Оксень Боцанюк, пацієнт обласного госпіталю для ветеранів війни: “Почуваю, що в мене є ноги. Мене садили в машину, коли додому везли, а зараз я помаленьку сам. Діти спостерігали за тим, що я можу сам ходити”.

Марта Денисенко, лікар-невролог обласного госпіталю для ветеранів війни: “Приходять на паличках, часом на ношах приносять, додому, буває, своїми ногами йдуть. Подобається, коли вдається покращити якість людського життя. Не подобається і розчаровує те, коли не можеш надати людині допомогу, коли відчуваєш себе безсилим”.

Таке безсилля часто виникає через недостатню забезпеченість медиків необхідним обладнанням, говорить жінка, через те, що ця професія належним чином не оцінена у суспільстві.

Марта Денисенко, лікар-невролог обласного госпіталю для ветеранів війни: “Ми ставимо діагнози практично лише на основі скарг, анамнезу, лабораторних обстежень. Маємо лише елементарні засоби — апарат УЗО чи рентген, але цього замало. Навіть якщо взяти обласну лікарню, там є комп’ютер. І якщо виникає підозра на інсульт, черепно-мозкову травму, як кажу як невропатолог, без комп’ютерної томографії діагноз не ставиться. Це повинно бути у будь-якій лікарні. На жаль, у нас цього нема. Це я маю на увазі, коли говорю, що лікарі не забезпечені ані матеріально, ані апаратурою”.

І все-таки, як вдається лікарям за таких умов досягати успіхів, зберігати, рятувати, а іноді дарувати пацієнтам життя і здоров’я?

Марта Денисенко, лікар-невролог обласного госпіталю для ветеранів війни: “В нас дуже багато лікарів з вищою категорією, ми допомагаємо в роботі один одному. Я, наприклад, консультуюся з колегами — кардіологами, терапевтами, якщо є така потреба. Ніхто не відмовляє. Отак і ставимо діагнози, якщо треба, збираємо консиліум”.

Оптимістичну, привітну і професійну лікарку належно оцінили колеги. У “рідному” неврологічному відділенні Марту Богданівну поважають і як медика, і як людину.

Маргарита Краснова, медсестра неврологічного відділення: “Я знаю, що вона дуже гарна мама, у неї двоє чудових дітей, гарно вчаться, ввічливі. Сама вона завжди гарно виглядає і на робочому місці у неї завжди порядок. Марта Богданівна має гарні організаторські здібності, до не з повагою ставиться колектив, тому ми обрали її головою нашої профспілкової організації. Поки що не шкодуємо”.

Леонід Сога, головний лікар госпіталю, заслужений лікар України: “Вона користується заслуженим авторитетом серед працівників та любов’ю у пацієнтів. Якщо хтось потрапив до неї один раз, намагається потрапити і в наступні”.

Підсумовуючи всі оцінки, Леонід Сога зауважує, що весь час Марта Денисенко удосконалює себе. Жінка вже “доросла” до лікаря першої категорії, а з нагоди професійного свята отримала найпочеснішу лікарську нагороду — грамоту Міністерства охорони здоров’я. Таких достойних лікарів, як Марта Денисенко, у Бердичеві багато. Всіх їх напередодні професійного свята зібрали у міському Палаці культури, вручили грамоти і подяки від управління охорони здоров’я Житомирської ОДА, а також від міської ради.

Василь Мазур, Бердичівський міський голова: “Мабуть, лише дві професії на Землі є такими, що без них не обходиться жоден: це професія вчителя і лікаря. Якщо Бог дав людині життя, створив диво, то ви робите все, щоб люди жили щасливим, повноцінним життям, тобто, допомагаєте Богу”.

Особливо дякували колективу центральної міської лікарні: медсестрам, фельдшерам, дільничним та сімейним лікарям, помічникам санітарів та завідуючим відділеннями, чиї покоління день у день вже майже двісті років охороняють здоров’я бердичівлян. Від імені усіх останніх лікарів привітали артисти міського Палацу культури.