Стільки світил в області людського серця одночасно можна побачити лише у легендарному столичному інституті ім. Амосова. Ну і у Бердичеві. До міської Центральної лікарні на один день прибув надпотужний десант кращих українських кардіохірургів із Національного інституту серцево-судинної хірургії, очолюваний самим директором – членом-кореспондентом НАМН України, професором Василем Лазоришинцем. Прибув за ініціативи Бердичівського міського голови Василя Мазура.
Близько 2-х років тому в Україні приступили до реалізації Програми зупинення епідемії серцево-судинних захворювань, розповіли гості, і за цей час вони встигли об’їздити мало не всі регіони країни. «Фішкою» таких візитів стало те, що кардіохірурги не лише намагалися розповісти про останні віяння у «сердечній» царині колегам на місцях, а й проводити обстеження населення на привезеному із собою обладнанні. Головна ціль останнього, зі слів пана Лазоришинця, не так визначитися з діагнозом, як із тактикою лікування хвороби.
На думку Василя Лазоришинця, реформа медицини повинна полягати у тому, аби оптимально й раціонально використати ті кошти, що є у наявності. Головне, підкреслив, розділити рівні надання медичної допомоги: первинна ланка не повинна виконувати функції ланки вторинної і т. д. Має бути створений й ефективно діяти інститут сімейної медицини, налагоджена система профілактики хвороб, а держава, у свою чергу, повинна дбати про медичну галузь гідним відсотком від ВВП.
Костянтин Руденко, Сергій Сіромаха, Ярослав Труба, Сергій Сало – суцільні доктори та кандидати наук, від головного лікаря і до завідувачів відділень, фахівці з екстреної хірургії та вроджених вад серця у малюків: усі вони змогли так побудувати свої виступи, що ті без жодних перебільшень зацікавили би не лише колег-лікарів, а й пересічних людей, далеких від медицини. Ділилися досвідом, набутими знаннями, рекомендували, інформували… Ось деякі факти: на зорі зародження кардіохірургії українські лікарі робили 100-120 операцій на рік – 30, 40, а, бувало, і 70 % втручань закінчувалися летальним результатом. Нині кількість операцій становить близько 3 000, летальність складає трохи більше 1 %. Профілактика серцево-судинних хвороб в Україні на порядки нижча, аніж у сусідній Польщі. Одним із головних завдань «амосівці» бачать чітку побудову систем екстреної й невідкладної допомоги. Аби швидко знешкодити ворога (в їхньому випадку хворобу), треба його знати, вчать столичні кардіохірурги. І нагадують: лікарі можуть лише те, що можуть, пацієнти ж у нас звикли тягнути до останнього. А, між іншим, операції не лікують, заявляють фахівці, вони лише підвищують якість життя.
Де родився, там і згодився… Якщо трохи переінакшити ці слова, то вийде «медична допомога повинна бути наближеною до людини»: надто часто вже трагедії настають через зайві кілометри та втрачені хвилини. Рання діагностика, правильна стабілізація стану та своєчасна доставка, адекватне ведення пацієнта на етапі доопераційної підготовки, оптимальний час та тип кардіохірургічного втручання – і шанси відчути себе іншою людиною зростають у рази. Але, на жаль, констатують кияни, допомога в Україні нині відбувається не за медичними показниками хворого, а за його фінансовими можливостями: не маєш великих статків, намагаєшся відшукати щось подешевше, згодом у результаті викидаєш зекономлені тисячі на «лікування від лікування».
Вони у разі необхідності готові знову приїхати до Бердичева, запевнили наостанок кардіохірурги: готові знову просвітити, обстежити на своїй техніці, проконсультувати. Якщо людина має шанс – медики просто зобов’язані його використати. Навіть коли від нього майже нічого не лишилося…
Автор: Олександр Єжель
Камера: Юрій Гавриш
ТРК ВІК
Просмотрено: 1153 раз
