Що українці та світ знають про Тараса Шевченка, задаються питанням юні бердичівляни?.. Він, котрого прийнято вважати Генієм, Батьком та Духом української нації, для багатьох залишається недосяжним, констатують, у той час, коли Шевченкова постать варта більш глибокого вивчення й дослідження. Тож літературний вернісаж, влаштований у день народження Кобзаря у молодіжному центрі «М-Формація» при Центральній міський бібліотеці, був покликаний відкрити землякам вже знайомий і такий ще невідомий символ України. Відкривали усією спільнотою – представники «М-Формації», школярі, учні музичної та художньої шкіл, вихованці ЦПО ім. Разумкова. Як Людину, як Митця, Поета, Художника. Відкривали як Українця.
Чого, здається, не вмістилося у недовгому житті Шевченка… Кріпацькі поневіряння й бідність, пиха й розкіш одних та злиденність й світла душевність інших, нелегка солдатська служба й заслання, заборона творити та, зрештою, визнання. А ще вмістилися у Кобзаревому житті таланти сплітати слова у поетичні рядки, переносити побачене на живописні полотна, насичувати власні твори пісенністю свого народу.
«Мужицький поет», поет-патріот – таким усвідомлював себе Тарас ще у період, так званої, ранньої творчості. Ким став він пізніше? Ну хоча б тим, чиї слова через два століття прикрашали щити Героїв Майдану, чий образ рішуче оберігав учасників Революції Гідності. Шевченкові судилося стати одним із перших художників, які проклали новий, реалістичний, напрям в українському мистецтві. Вважається, що 835 Тарасових робіт дожили до нашого часу в оригіналах та копіях вітчизняних й закордонних майстрів. 270 полотен втрачено та досі не знайдено.
Своєю творчістю Шевченко здобув славу одного з наймузичніших поетів світу, нагадує бердичівська молодь: він сам мав гарний слух та баритон з оксамитовим тембром, а його поезія, як жодна інша, відзначалася особливою мелодійністю та ритмікою.
У тон Кобзаревим думкам, почуттям та переживанням молодь у Бердичеві заявляє: їхній оберіг – то дідівські заповіти, і бути українцем – почесно. Їхня мова струменіє гірською свіжістю, а країна їхня – одна така на Землі, тож бути українцем – гонорово. Вони, як і великий Тарас та їхні славні пращурі цінують правду, прагнуть до світла та несуть у душах добро. Бути українцем, підсумовують, – то щастя.
Репортаж Олександра Єжеля
ТРК ВІК