Прем’єрна україномовна вистава за повістю Івана Нечуй-Левицького «Кайдашева сім’я» від столичного театру «Срібний острів» вихідними відбулась у Бердичеві. Але пройшла вона не на сцені новозбудованого музично-драматичного театру, а у міському Палаці культури імені Олексія Шабельника.
«Була домовленість, що ми тут зіграємо. Це дуже добре, що в Бердичеві відкрився свій театр, ми б з радістю там гастролювали, якщо нас запросять», – говорить режисер-постановник вистави Іван Войтюк.
Глядачі могли придбати квитки на виставу до ста гривень і побачити майстерну гру бердичівлянки Анастасії Сердюк-Ратушинською у ролі дружини голови сімейства Кайдашів.
На прослуховування у театр «Срібний острів» дівчина потрапила декілька років тому, але на той час у трупі не було місця. Лише згодом вона отримала пропозицію стати акторкою театру, де шукали актрису саме її типажу. Щоб перевтілитись у героїню «з перцем», Анастасії потрібен час. Адже мета її гри на сцені, каже, викликати емоції у глядача.
«Я намагаюсь забути, хто я, які в мене проблеми, що мене сьогодні хвилює, просто стати нулем, згадати, хто мій персонаж і дозволити моєму партнеру мене наповнити. Ми не про те, що в школі, ми по-серйозному, про те, що не дає Кайдашам жити, про те, що та гора, про яку ми граємо сьогодні, то Голгофа, на яку ніхто не хоче йти, ніхто не хоче бути меншим чогось, ніхто не хоче піти на якісь поступки. Саме про це ми сьогодні граємо, про те як уходить від людей любов», – говорить актриса.
Поки глядачі вдома ще тільки починають збиратись на виставу, актори, засуквши рукави, працюють у поті лиця. Одяг сцени, декорації, оздоблення веселки – наскрізного символу – все має бути ідеальним. І до всього доходять руки шести акторів трупи. Ці люди, говорить режисер-постановник, професіонали, які обрали для себе шлях студійності, коли «всі роблять все». Завдання акторів – не тільки дарувати мистецтво, а й наповнювати театр своїми особистостями.
Добиралися у Бердичів актори потягом з костюмами і декораціями. На запитання, чому театр називаються «Срібним островом», кажуть: колись представниками «Срібного віку» були найвидатніші постаті. Вони хочуть також до них долучитися якоюсь невеличкою часткою. Але без повчань глядача.
«Театр не має нікого повчати. Він має викликати емоцію, має викликати думки у людини, людина має вийти з театру і помовчати, подумати і якимось чином подивитися на своє життя», – говорить Іван Войтюк.
Із 2000-го року із «Срібним островом» працює пан Михайло. Сьогодні він – колоритний Кайдаш. Чоловік любить свою справу за можливість зі сцени говорити людям про вічні цінності. А ще – за всебічну організацію вистави.
«Вистава розпочинається не тоді, коли глядач прийшов у зал і відкривається завіса. Для нас вистава розпочинається, коли ми переступили поріг вашого будинку культури і тут влаштовуємо свої декорації. Кожен частинку свого серця віддає в ті стрічки, в ті саморізи», – говорить актор театру «Срібний острів» Михайло Герасимчук.
«Кайдашева сім’я», на його думку, – вистава про Україну, яка сьогодні тріщить по швам.
«Мені здається, так кожна українська родина по життю хоче, щоб сім'я була разом, була дружня, весела, завзята, підтримувала один одного», – говорить пан Михайло.
На думку акторів, у гонитві за власним збагаченням і добробутом нерідко люди забувають про значення сім’ї, а народ – про значення для нього цілісної країни. Тому, як актори веселку, люди шматують землю і всяке добро.
Збір акторів у професійну трупу – це Божа справа, вважають у «Срібному острові». Якщо у Бердичеві з’явиться театральна ідея, то і трупа навколо неї, кажуть, неодмінно своя згуртується.
ВІДЕО: Віталій Сінєльніков
Автор: Юлія Сінєльнікова
Матеріал zhitomir.today
Просмотрено: 862 раз
