«Могилу прадіда врятуй від забуття»: волонтери із Польщі прибирали на кладовищі

Другий рік поспіль волонтери із Польщі приїздять до Бердичева: не відпочивати – прибирати на старому кладовищі. У знак продовження акції «Могилу прадіда врятуй від забуття», метою якої є впорядкування і відновлення давніх польських кладовищ. Три дні, з раннього ранку і до вечора, працювала у місті група у складі 18-ти волонтерів із парафії Святої Катерини Олександрійської з Югова. Очолила групу Божена Солек-Музика.

«Ми вже другий рік поспіль працюємо на Бердичівському польському цвинтарі. Вважаємо, що виконали солідну працю. Кожна нововідкрита некрополія для нас – це честь і гордість. Обіцяємо, що, як волонтери з Югова, ніколи не залишимо цвинтар у Бердичеві»

Як і минулоріч, зустрів і супроводжував волонтерів їх давній друг і приятель, депутат міської ради, доктор політології, голова «Польського радіо Бердичів» Юрій Сокальський.

Не шкодуючи власних зусиль, до мозолів працює молодь із польського містечка. Хтось у Бердичеві вперше, а дехто – вже друге літо прибирає на цьому кладовищі.

«Щороку намагаємось зробити якнайбільше. Щоб лишити після себе слід і щоб люди могли безпечно сюди приходити, запалити вогник своїм близьким…»

«Ми почепили біло-червоні стрічки, щоб було видно польські надгробки. Думаю, що всі задоволені нашою працею».

«Я в Бердичеві вперше. Першого дня, коли прийшли, була вражена такою великою кількістю робіт».

«Сьогодні якраз займався зі своїм татом випилюванням дерев. Тут видно… Зробили ми навіть більше, аніж торік. Тому ми задоволені».

Праця на кладовищі завершується урочистою патріотичною ходою. Волонтери крокують новою алеєю, із ними поруч – Юрій Сокальський та кармеліт, отець Кшиштоф Урбанські.

Біля пам’ятника настоятелю костелу Святої Варвари Едмунду Бернатовичу кладуть вінки, запалюють лампадки. Лунає польська патріотична пісня.

Насамкінець волонтери із Польщі обіцяють повернутись сюди іще. Віримо, що їх людяність, любов, шана і пам’ять надихне й інших, стане й нам за гарний приклад…

«І наступного року, як приїдемо, зробимо іще більше. Спочилим тут землякам належить пам’ять і наша молитва. І щоб інші знали: якщо ми не пам’ятатимем про померлих, то колись Бог на небі може забути про нас».

Репортаж: Олени Лук’янюк

ТРК ВІК