Вони світять зорями у небі своїм матусям і всій Україні… Матерів загиблих Героїв-Захисників запросила до себе «М-Формація».

14 жовтня їх запросили до «М-Формації» – аби віддати шану синам і просто поспілкуватися – неформально, без пафосу, так, як зазвичай це роблять у колі близьких за чашкою чаю. А ще – запевнити, що пам’ятають кожного – Сергія, Юрія, Олександра, Віталія, Євгена, Радислава, Олега, Романа, Валерія, ще одного Сергія і ще одного Олександра, і ще одного, і ще одного... Вони не мають якихось особливих скарбів, аби зложити матерям до ніг, кажуть юнаки та дівчата, але готові обдарувати тих своєю щирістю й любов’ю. Аби не так боліло, не так кровоточило…

Можеш допомогти – допоможи, не маєш змоги допомогти – помолись, не вмієш молитися – подумай про людину добре, добро душі ж бо – вже оберіг. У цих стінах добре засвоїли східну мудрість, і закликають інших пам’ятати: матері – то жива вода, їхня любов, відданість, віра, надія й мудрість дарує світ для очей, крила для рук, добро для серця, світло для душі.

Заклик цей, здається, потрапляє у самісіньку «десятку»: виявляється, тим, хто втратив на цій війні найдорожче, подібні зустрічі більш ніж потрібні. Силі їхнього духу можна лише позаздрити: краще буття, нагадують матері, залежить від самих людей. І вони готові робити його кращим у колі однодумців. За це, власне, й віддали життя їхні сини.

Бердичів усвідомлює ціну, котру його люди сплачують за мир. Пам’ять про загиблих на цій війні земляків житиме. Зокрема, у зустрічах, що в «М-Формації» стануть традиційними, і кожна зустріч слугуватиме присвятою окремій долі, окремій особистості. Пам’ять обов’язково житиме у книзі, робота над створенням якої вже почалася: у книзі тій оживе кожен полеглий, на її сторінках поруч із «народився», «навчався» та «працював» неодмінно буде «мріяв», «закохувався», «бився», «сумував», «радів». Так, щоби вони читали разом цю книгу – мама й син…

Репортаж Олександра Єжеля