Бердичівщина добре відома не лише на теренах області, завдяки своїм культурним традиціям, що розвиваються і примножуються завдяки працівникам культури. Люди, що поєднали своє життя з мистецтвом, не лише дарують всім свою творчість, але й виконують благородну місію формуючи світогляд людини, збагачуючи її духовно.
Зараз, коли вся Україна, як вутлий корабель, борсається в хвилях кризи, особливо цінні люди, які займаються благодійністю. Я не маю на увазі олігархів рівня Пінчука, розмова поведеться про директорів, які працюють у місті Бердичеві. Адже погодьтеся, одна справа, коли ближньому допомагає дуже багата людина, і зовсім інша, коли керівник підприємства або коледжу, у якого і так море проблем, не відмовляє в допомозі тим, хто її гостро потребує. Хоча й міг би відмовити на тій простій підставі-у мене колектив, за який я відповідаю, і допомогти не можу, тому, що треба щодня вирішувати поточні проблеми. Але тим не менш, є керівники з великим серцем. Вони допомагають людям, ветеранам та ті дуже вдячні їм.
10 травня у Бердичеві на стадіоні «Шкіряник» відбувся фінальний раунд обласного етапу всеукраїнських змагань з футболу «Шкіряний м’яч – Кубок COCA COLA» серед юнаків 2001 року народження.
31 мая. В городском дворце культуры выступит легендарная группа «Фристайл». Достаточно вспомнить лишь несколько песен: «Ах, какая женщина», «Метелица», «Кораблик любви», «Цветет калина», «Больно мне, больно» - и мы понимаем, что речь идет о прекрасном коллективе, чьи песни вошли в нашу жизнь и отразили в себе целую музыкальную эпоху, музыкальную культуру старого и нового времени.
Немає у місті Бердичеві такої людини, яка хоча б раз не брала до рук «Кобзаря» Тараса Шевченка, задумливо вчитуючись у вірші великого поета. Тут є все: любов до рідної землі та свого народу, мрія про його волю і надія на краще життя, заклик до боротьби. «Підійміться та вставайте, кайдани порвіте», – багато хто вважає цей заклик актуальним і у наш час. Кріпак, художник, мислитель, поет та провидець. Віковічна постать Тараса Григоровича Шевченка немов уособлювала у собі весь український народ: підкорений, та не зламаний. Пам’ять про нього і досі живе серед нащадків, які як зіницю ока бережуть Заповіт великого Кобзаря.
День Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941 – 1945 років для Бердичева — свято, що гуртує представників усіх поколінь. У наших серцях завжди буде жити шана і вдячність визволителям Вітчизни. Їх подвиг - джерело патріотизму, приклад самовідданого служіння ідеалам миру і справедливості. Заради мирного майбуття наш святий обов’язок зберегти світлу пам'ять про героїчний подвиг нашого народу: на фронті і в тилу, на передовій і у підпіллі.
Те що наша нація любить і може випити нарівні з нашим північним сусідом, не лише загально відомий факт, а й трагедія для нашого суспільства. З настанням тепла, пляжі, парки, ліси, луги та скверики перетворюються на заповідники пияцтва. Не є виключенням в цьому й бердичівський міський пляж, на якому відпочиваючі регулярно залишають після себе пляшки з купами сміття та час від часу влаштовують п’яні дебоші.
Неподалік Бердичева, поблизу залізниці на Козятин є мальовнича місцина. З вікна електропоїзда вона видається взагалі чудовою-пречудовою. Долина зі ставочком, до я кого з обох боків спускаються городи, а на горбочках стоять сільські хатки. З такого пейзажу могла б вийти дуже гарна картина. Але побувати безпосередньо в цьому мальовничому куточку у вівторок довелось зовсім з іншої причини.
До останнього часу поняття гламур і Бердичів, були такими ж далекими, як скажімо, Жмеринка і світські левиці, але нічого не можливого немає і наше місто долучилось до світськості, гламуру і краси. Саме ці поняття стануть ближчими для бердичівлян після виходу в світ журналу «Бердичівська Панянка» - першого міського глянцю. Презентація журналу відбулась у середу, 15 травня, у ГО «Французький альянс», куди завітали і моделі, які прикрашають собою сторінки журналу, і люди, що створювали журнал, артисти і просто гості.
у Києві, в Головній раді Товариства, зареєстровано Бердичівське міське об’єднання товариства української мови імені Тараса Шевченка. Першим заходом міського відділку товариства стало проведення цього ж дня, в день перепоховання Тараса Шевченко на Чернечій горі, літературно-мистецького свята "В сім'ї вольній, новій", яке відбулось біля пам'ятника Тарасові Шевченку. Вперше на заході було піднято синьо-жовті прапори. Жителі міста, серед яких чимало учнів загальноосвітніх шкіл та студентів середніх спеціальних закладів, заполонили сквер біля парку.
1901 р. —
в Бердичеві народився Семен Миколайович Тартаковський (1901-1965) – композитор, автор численних оперет, пісень, музики до спектаклів. Семен Миколайович працював в театрах Києва, Харкова, Челябінська. Помер в Москві 6 грудня 1965 р. Детальніше...
1816 р. —
видається указ про дозвіл на будівництво бердичівської Успенської церкви на старому місці і скасування всіх розпоряджень губернатора Волині Михайла Івановича Комбурлея щодо заборони такого будівництва (хоча фактичне будівництво церкви розпочалося ще 15 серпня 1815 року). Прийняттю такого рішення сприяло звернення єпископа Стефана до сенатора, генерал-майора Федора Федоровича Сіверса. Останній погодився з думкою архієрея і провів відповідні переговори з обер-прокурором Синоду князем Голіциним.
1663 р. —
король Речі Посполитої, великий князь Литовський і Опольський Ян Казимир Ваза (1609-1672) надає привілей бердичівським кармелітам, яким дозволяє рубати ліс у Житомирському старостві, необхідний для опалення і для відновлення поруйнованого війною кляштору й монастирських фільварків Скраглівки та Скоморохів.
Казалось, после окончания традиционных майских праздников жителям города Бердичева больше не грозят такие долгие вынужденные каникулы, но в Кабинете Министров решили иначе. Дело в том, что богатым на государственные праздники будет и месяц июнь, в котором постановлением Правительства предусмотрены законные выходные для населения на Троице и День Конституции.
Невеселі часи настали для нічного клубу “Дизель”. Мало того, що кілька років тому він мало не згорів внаслідок займання (до речі, якраз десь у цю пору), так ще й на початку нинішнього року змушений був виселитися із займаного приміщення у центрі Бердичева. Нагадаємо, приміщення колишнього кінотеатру ім.Фрунзе міська влада вирішила віддати у відання управління освіти і науки для облаштування у ньому дитячо-юнацької спортивної школи ім.В.Лонського. Звісно, всіх орендарів (у тому числі - “Дизель”), у встановленому законом порядку “виселили” зі спортшколи.
В Бердичеве милиция задержала фальшивомонетчика, который рассчитался за квас поддельными купюрами – как стало известно для редакции газеты «Бердичев Деловой», задержать сбытчика фальшивых денег милиции помогли небезразличные бердичевляне. Мужчина уже успел рассчитаться за полулитровую бутылку кваса поддельной купюрой в 20 гривен. Всего при осмотре таких фальшивок у него было изъято на общую сумму в 600 гривен.
Бердичевские легкоатлеты знаменитой школы прыжков им. Лонского стараются не пропускать ни одного чемпионата, уверенно шагая вперед, покоряя новые высоты и завоевывая очередные медали, а также стараясь занимать исключительно призовые места. Иногда им в этом не везет, но чаще всего наши спортсмены не разочаровывают своих болельщиков и наставников, и возвращаются домой с заслуженными наградами. Вот и в мае бердичевские прыгуны показали хороший результат.
Одразу зазначимо, мова йде зовсім не про свято Трійці, яке православний світ відзначатиме у неділю 23 червня. Суть в інших заходах, які відбудуться вже після цієї дати. У Бердичеві вже стало доброю традицією відзначати наприкінці червня одночасно три (на перший погляд - різнопланові) свята: День Конституції, День молоді та День міста. Зазвичай, всі ці три події збігаються у часі (інколи - з різницею у день-два), а тому й святкуються вони одночасно. Звідси навіть з’явилася народна назва свят — бердичівська трійця.
Мабуть, у кожній професії є стійкий вислів, котрий чітко визначає, для чого ж ця професія потрібна. Місцеві представники музейної справи своє покликання окреслюють, як «надання минулому вічності». І якщо хтось сьогодні і стоїть на варті збереження та примноження матеріальної й духовної культури, то це саме вони – члени колективу Музею історії м. Бердичева. Охоронці історичної пам’яті та традицій.
Бердичівські важковики вкотре продемонстрували сталевість своїх м’язів усій Україні: не так давно із Житомира повернувся квартет пауерліфтерів на чолі з неодноразовим переможцем всеукраїнських першостей Миколою Самоновим. В обласному центрі проходив відкритий чемпіонат України з пауерліфтингу та жиму лежачи за версією UAP (Українська Асоціація Пауерліфтингу). У числі 160-ти спортсменів зі всієї України, Росії, Молдови та Марокко за найвищі нагороди боролися і наші земляки. Цього разу, обираючи тих, хто представлятиме Бердичів на змаганнях, Микола Самонов вирішив дати шанс молоді – Олександрові Леориту, Павлу Зущику та єдиній дамі в їхній компанії Наталії Яворській.
у Бердичеві помер отець Бернард Вікентійович Міцкевич (1929-2006) – священик костьолу Святої Варвари римо-католицької церкви. Отець Бернард вніс значний вклад у розвиток римо-католицької парафії Бердичева, якою опікувався з кінця 70-х років XX століття до самої смерті. Похований отець Бернард поруч з костьолом Святої Варвари – біля храму, де самовіддано служив Богу і вірним. Детальніше...
1981 р. —
помер Гаврило Григорович Богун (1901-1981) – краєзнавець, дослідник археології, історії та етнографії Бердичівщини. Ним було виявлено і досліджено археологічні пам'ятки різних епох та культур як на території Бердичівщини, так і за її межами. Гаврило Богун зібрав значну кількість крем'яних виробів, фрагментів посуду пізнього неоліту, а також виявив рештки поселень епохи бронзи в 7-ми селах на південний схід від Бердичева, поселення скіфського часу (VII-III ст. до н.е.) в 16-ти селах, рештки поховань І пол. І тис. обстежив у 18-ти селах. Похований Гаврило Григорович Богун у селі Бистрик на північній околиці села, у південній частині кладовища. У 2001 році на могилі встановлена стела з чорного лабрадориту (висота 3 м) з вибитим портретом й присвятним написом. Детальніше...
1937 р. —
в Бердичеві після ремонту відновлює свою роботу водо-світло-грязелікарня, що знаходилася на вулиці Агеєвській. Нині – це відділення фізіотерапевтичних процедур міської поліклініки для дорослих на вулиці Димитрова.
1922 р. —
в місті Перм (РФ) у сім'ї службовця народився Шевирін Валентин Михайлович (1922-1994) – учасник Великої Вітчизняної війни, Герой Радянського Союзу. Валентин Шевирін на фронті з 1943 року, на кінець війни здійснив 409 бойових вильотів, у 92-х повітряних боях збив 19 літаків противника. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 29 червня 1945 року за мужність, відвагу і героїзм, проявлені у боротьбі з німецько-фашистськими завойовниками, старшому лейтенанту Валентину Шевиріну присвоєно звання Героя Радянського Союзу. З 1954 року в званні капітана Валентин Михайлович виходить у запас. Проживає у Бердичеві, працює оператором у виробничому управлінні магістральних газопроводів. Помер Валентин Михайлович Шевирін у 1994 році, похований на міському кладовищі. Детальніше...
1906 р. —
у Миколаївській церкві перед її закриттям для будівництва тут нової кам’яної церкви була відправлена остання Божественна літургія. Храм в цей день не зміг помістити всіх людей: народ прийшов попрощатися з Миколаївською церквою, яка на протязі останніх 160 років була місцем їх чистосердечних молитов.
1806 р. —
для нагляду за Миколаївською та Успенською церквами і місцевим благочинним у Бердичів направляється
"выпускник Волынской духовной семинарии, смотритель и учитель высших риторических классов, присутствующий священник Консистории иерей Марк Варжанский". У рекомендованому листі до Матвія Радзивілла, власника Бердичева, єпископ написав, що Марк Варжанський
"муж ученый и добродетельный… на него, Ваше Сиятельство, воззрите со свойственным Вам человеколюбием, милостию и благоволением". Марк Варжанський став третім настоятелем Миколаївської церкви (1806-1809).
1758 р. —
в приміщенні кляштору Босих кармелітів відкрито католицьку школу та друкарню Преподобної Діви Марії. Адмісію цього привілею та дозвіл на друкування книжок релігійного змісту монастирю надав кафедральний канонік, київський генеральний візитатор Франтішек Замбжицький розпорядженням від 20 травня цього ж року.
1688 р. —
в містечку Дятлово (нині районний центр Гродненської області, Білорусь) в княжому роді Радзивіллів гербу "Труби" народився Микола Фаустін Радзивілл (1688-1746) – князь, державний діяч Великого князівства Литовського. Його батьком був канцлер великий литовський Домінік Микола Радзивілл (1653-1697), матір – перша дружина князя Анна Маріанна Полубінська, яка походила зі знатного князівського роду Полубінських. Микола Радзивілл за своє життя був мечником великим литовським, воєводою новогрудським (1729-1746), отримав військове звання генерал-лейтенант (1725). У 1710 році Микола Радзивілл одружується з Варварою Завіш, яка вносить до родини Радзивіллів Бердичів та бердичівські маєтності як свій посаг. Миколай Фаустін і Варвара Радзивілли започаткували родинну лінію, називану з тієї пори "бердичівською", Бердичів стає їх власністю на наступні майже два століття. Детальніше...
Бердичівщина добре відома не лише на теренах області, завдяки своїм культурним традиціям, що розвиваються і примножуються завдяки працівникам культури. Люди, що поєднали своє життя з мистецтвом, не лише дарують всім свою творчість, але й виконують благородну місію формуючи світогляд людини, збагачуючи її духовно. 
Зараз, коли вся Україна, як вутлий корабель, борсається в хвилях кризи, особливо цінні люди, які займаються благодійністю. Я не маю на увазі олігархів рівня Пінчука, розмова поведеться про директорів, які працюють у місті Бердичеві. Адже погодьтеся, одна справа, коли ближньому допомагає дуже багата людина, і зовсім інша, коли керівник підприємства або коледжу, у якого і так море проблем, не відмовляє в допомозі тим, хто її гостро потребує. Хоча й міг би відмовити на тій простій підставі-у мене колектив, за який я відповідаю, і допомогти не можу, тому, що треба щодня вирішувати поточні проблеми. Але тим не менш, є керівники з великим серцем. Вони допомагають людям, ветеранам та ті дуже вдячні їм.
10 травня у Бердичеві на стадіоні «Шкіряник» відбувся фінальний раунд обласного етапу всеукраїнських змагань з футболу «Шкіряний м’яч – Кубок COCA COLA» серед юнаків 2001 року народження.
Те що наша нація любить і може випити нарівні з нашим північним сусідом, не лише загально відомий факт, а й трагедія для нашого суспільства. З настанням тепла, пляжі, парки, ліси, луги та скверики перетворюються на заповідники пияцтва. Не є виключенням в цьому й бердичівський міський пляж, на якому відпочиваючі регулярно залишають після себе пляшки з купами сміття та час від часу влаштовують п’яні дебоші. 
Неподалік Бердичева, поблизу залізниці на Козятин є мальовнича місцина. З вікна електропоїзда вона видається взагалі чудовою-пречудовою. Долина зі ставочком, до я кого з обох боків спускаються городи, а на горбочках стоять сільські хатки. З такого пейзажу могла б вийти дуже гарна картина. Але побувати безпосередньо в цьому мальовничому куточку у вівторок довелось зовсім з іншої причини.
До останнього часу поняття гламур і Бердичів, були такими ж далекими, як скажімо, Жмеринка і світські левиці, але нічого не можливого немає і наше місто долучилось до світськості, гламуру і краси. Саме ці поняття стануть ближчими для бердичівлян після виходу в світ журналу «Бердичівська Панянка» - першого міського глянцю. Презентація журналу відбулась у середу, 15 травня, у ГО «Французький альянс», куди завітали і моделі, які прикрашають собою сторінки журналу, і люди, що створювали журнал, артисти і просто гості.
Мабуть, у кожній професії є стійкий вислів, котрий чітко визначає, для чого ж ця професія потрібна. Місцеві представники музейної справи своє покликання окреслюють, як «надання минулому вічності». І якщо хтось сьогодні і стоїть на варті збереження та примноження матеріальної й духовної культури, то це саме вони – члени колективу Музею історії м. Бердичева. Охоронці історичної пам’яті та традицій.
Бердичівські важковики вкотре продемонстрували сталевість своїх м’язів усій Україні: не так давно із Житомира повернувся квартет пауерліфтерів на чолі з неодноразовим переможцем всеукраїнських першостей Миколою Самоновим. В обласному центрі проходив відкритий чемпіонат України з пауерліфтингу та жиму лежачи за версією UAP (Українська Асоціація Пауерліфтингу). У числі 160-ти спортсменів зі всієї України, Росії, Молдови та Марокко за найвищі нагороди боролися і наші земляки. Цього разу, обираючи тих, хто представлятиме Бердичів на змаганнях, Микола Самонов вирішив дати шанс молоді – Олександрові Леориту, Павлу Зущику та єдиній дамі в їхній компанії Наталії Яворській.
