Принаймні офіційно. Міська влада взялась за старовинні і старі будинки, які залишились в Бердичеві. Так, на сайті міської ради є рішення, що буде виноситись на чергове засіданя виконавчого комітету, в якому йдеться про визнання будинку по вулиці Сверлова 14, аварійним.
Ніч з 19 на 20 лютого для охоронця компанії "Три ведмедя", що по вул.Володарського 65 виявилась не дуже спокійною. Стабільність і тишу бердичівської ночі, якою він милувався на посту, прорізало світло фар, а потім почувся страшний звук і...все. Шмат огорожі підприємства приніс охоронцю з вибаченнями водій вантажвіки.
Про це повідомив на сесії Бердичівської районної ради начальник міськрайонного відділу внутрішніх справ, полковник міліції Олефір Юрій Леонідович. Він виступав з інформацією «Про стан боротьби зі злочинністю, охорони громадського порядку на території Бердичівського району за 2012 рік»
в мережі Інтернет за адресою http://berd-woman-foot.ucoz.ua/ розпочав діяльність веб-сайт футбольної команди дівчат ДЮСШ міста Бердичева, яка була створена у 2004 році за ініціативи тренера-викладача ДЮКФП Володимира Броніславовича Керносенка. Веб-сайт розповідає про життя команди, її історію, містить численні медійні матеріали. Детальніше...
2006 р. —
у Москві на 83-у році життя помер Бух Арон Фроімович (1923-2006) – художник, член Спілки художників СРСР, який народився у Бердичеві. Потяг до малювання у Арона з'явився рано: в півтора роки від народження він вперше взяв у руки олівець, а в три роки його не можна було відірвати від цього заняття. Арон відвідував художню студію ВЦРПС (Всесоюзна центральна рада професійних союзів), де навчався у знаного майстра Костянтина Юона. У 1947 році Арон Бух закінчив Московське обласне художнє училище "Пам'яті 1905 р.". З 1948 року Арон Фроімович приймає участь в московських, республіканських і всесоюзних художніх виставках, з 1959 року – член Союзу художників СРСР. Арон Фроімович Бух виробив свою, власну манеру створення картин. Він вважав себе неповторним, унікальним явищем, і з огляду на його твори – цілком справедливо. Похований Арон Бух у Москві. Детальніше...
2001 р. —
у Бердичеві створено неприбуткову організацію "Лікарняна каса міста Бердичева", мета якої – вирішення питань з забезпеченням медичними препаратами та оплата послуг медичних організацій в разі звернення хворого до лікарень міста Бердичева. Головою правління цієї організації наступного дня – 22 лютого – було обрано лікаря, завідуючого операційним блоком міськТМО, депутата по 20-у виборчому округу Василя Івановича Припутницького. За час діяльності Лікарняної каси десятки тисяч бердичівлян реально відчули взаємодопомогу, коли їх спіткали проблеми зі здоров’ям. Загалом, за роки існування через міську лікарняну касу пройшло понад 3,6 млн. грн. – це внески, сплачені її членами, яких, у кращі часи, налічувалося понад 9 тисяч осіб. Василь Припутницький очолював Лікарняну касу безперервно до її закриття у серпні 2012 року.
1992 р. —
в Бердичеві помер Ривж Всеволод Езупович (1907-1992) – Герой Радянського Союзу, Почесний громадянин міста Бердичева. 16-а гвардійська механізована бригада під командуванням гвардії полковника Всеволода Ривжа, наступаючи в передовому загоні 6-го гвардійського механізованого корпусу 14-19 січня 1945 року, з боями пройшла понад 500 км, брала участь у звільненні польських міст. 26 січня 1945 року бригада успішно форсувала ріку Одер у районі міста Кєбен (Хобеня, Польща) і оволоділа плацдармом на її лівому березі. Звання Героя Радянського Союзу Ривжу присвоєно 6 квітня 1945 року. Похований Всеволод Езупович у північно-східній частині загальноміського кладовища по вулиці Войкова. Детальніше...
1985 р. —
у Житомирі помер Петро Устинович Перегуда (1913-1985) – учасник радянсько-фінської війни 1939-1940 років, уродженець села Дмитрівка (нині входить до складу селища Гришківці) Бердичівського району. За хоробрість і відвагу, проявлені в боях на Карельському перешийку, Петру Устиновичу було присвоєно звання Герой Радянського Союзу з врученням ордену Леніна. Він став першим уродженцем Бердичівського району, хто отримав таку високу нагороду. Детальніше...
1907 р. —
Бердичівським рафінадним заводом випущено першу продукцію. Цей день став офіційною датою народження заводу, хоча підприємство було збудовано ще у 1906 році. Завод належав Товариству Федорівських цукрових заводів, очолював його Костянтин Банковський, помічниками у нього були С. Піотровський (на цукроварні) та Б. Кочедов (на рафінадні). На рафінадному заводі перед Першою світовою війною працювало 825 чоловік, виготовлялось 1.400.000 пудів рафінаду. У 1999 році рафінадний завод (на цей час вже ВАТ "Бердичівський цукрорафінадний завод") випустив свою останню продукцію, на сьогодні завод фактично припинив своє існування. Детальніше...
1844 р. —
за розпорядженням Сенату містечко Бердичів зі складу Житомирського повіту Волинської губернії передано до складу Махнівського повіту Київської губернії
"под непосредственный и ближайший надзор генерал-губернатора" Бібікова. Кордон між Волинською і Київською губерніями пройшов за лінією Маркуші – Велика П’ятигірка - Жидовецька корчма - Жидівці (сучасне село Радянське) - Скраглівка - Чехи (сучасне село Дубівка). Спочатку Бердичів входить на правах містечка, але згодом – у 1845 році – Бердичів таки отримує статус міста.
Ощадбанк продолжает выплату компенсаций по вкладам бывшего СССР – в прошлом году вкладчики бывшего Сбербанка СССР вновь получили надежду вернуть себе - пусть и частично - когда-то утраченные средства. В конце марта 2012 года Ощадбанк сообщил украинцам радостную новость: с 1 июня начинаются очередные выплаты по счетам времен СССР, замороженных, как известно, после распада Советского Союза. Последний раз компенсационные средства - так называемую «Юлину тысячу», как окрестили в народе эти выплаты во времена премьерства Тимошенко - украинцы имели возможность получить в 2008 году. Так что с тех пор утекло немало воды. Однако наконец-то воз сдвинулся с места.
Наше підприємство прийняло від TOB СП «Нібулон» 8526,210 тонн зерна кукурудзи з середньозваженим вмістом вологи 25,9%.
Згідно з умовами договору зберігання, TOB «Бердичівська солодова компанія» висушила це зерно кукурудзи до середньозваженого вмісту вологи 13,08%, в результаті чого фактично було видалено вологи в кількості 1257,616 тонн, що підтверджується розрахунками, проведеними на підставі формули, наведеної в п. 3.2 Розділу III Інструкції № 661, затвердженої Міністерством аграрної політики, підставивши в неї дані щодо загальної маси зерна кукурудзи, що була прийнята, та вмісту вологи в зерні кукурудзи до і після її сушіння.
Ви не були у Маркушах? Ні? Шкода. У центрі села, на перехресті доріг, не можна не помітити сучасної, гарної двоповерхової будівлі місцевої школи – окраси і гордості села.
Кожна школа,сільська чи міська, повинна мати своє обличчя. Це як у людей. У Маркушівської школи воно усміхнене, відкрите і чисте, з довірою і любов’ю обернене до людей і прекрасного навколишнього світу. І якщо квіти, за висловом поета – це зорі, що впали на землю, то Маркушівську школу можна порівняти з планетою, що летить у майбуття серед білих і жовтих нарцисів, червоних тюльпанів, різнобарвних айстр і рідних чорнобривців, що милують око з ранньої весни і до пізньої осені. Ну як тут не згадати вічного Екзюпері та його Маленького Принца?!
Стати знаменитим мрія кожного і не лише в Бердичеві. Всі до неї йдуть своїм шляхом, але кінцева мета одна – слава. Сотні варіантів і способів прославитись є в розпорядженні бажаючих, головне обрати свій і не нікуди звертати. Часом, геніальні ідеї, що приносять славу приходять несподівано. В цьому переконався бердичівлянин Олександр Поліщук, який написав на літніх канікулах сценарій фільму, який назвав «Дотик долі». Сценарій вийшов настільки вдалим, що зайняв перше місце на Одеському кінофестивалі у номінації «Кращий сценарій» і ним зацікавився телеканал «Інтер».
Ця автотраса ще ніколи не була предметом уваги як місцевих, так і центральних українських ЗМІ, як остання кілька тижнів лютого місяця. Водії всієї країни один одному переповідають страшні історії про кількість ям на цій дорозі та невеличкі острівці асфальту, які де-не-де зустрічаються на шляху.
Самі смітили, самим доведеться й прибирати – нарешті це золоте правило розпочинає діяти навіть серед молоді міста. Сміття в Бердичеві завжди вистачало і до генеральних прибирань, що проводяться навесні і після них. На жаль, після великих воєн із сміттям, забувається, що чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять і все сміття швидко повертається на свої місця. А ми лиш ходимо і кажемо, що у нас брудно, ніхто нічого не прибирає.
До уваги населення міста, керівників підприємств, установ, організацій!
/ добавлено: 20 февраля 2013
07 лютого 2013 року на двадцять сьомій сесії Бердичівської міської ради шостого скликання прийнято рішення №602, згідно з яким площа Жовтнева перейменована на площу Центральну,
адміністративному приміщенню Бердичівської міської ради та її виконавчому комітету присвоєно адресу: м. Бердичів, пл. Центральна,1.
Бердичівлянам неодноразово доводилось чути, і багатьом навіть побувати на «танковому спуску» - найбільшій гірці у місті, що знаходиться у районі Червоної гори. Тільки наступає зима, дітлахи і, навіть дорослі поспішають покататись на цій величезній гірці. Але мало хто задумується, чим може обернутись такий відпочинок. Адже цей спуск досить великий за площиною та має крутий і небезпечний схил, що оточений деревами і виходить на самісінький лід річки Гнилоп'ять.
У старій добрій кінокомедії «Діамантова рука» невгамовна керуюча будинком, яку зіграла Нонна Мордюкова, змушувала мешканців будинків купувати лотерейні квитки. А в разі їх відмови брати ці сумнівні лотерейки, обіцяла відключити газ і світло... Чесно кажучи, я теж завжди негативно ставився до цих всяких сумнівних «азартних ігор з державою», адже вона, держава, як і елітне казино, ніколи не буде в програші.
Віра тримає багатьох людей на плаву в морі життевих негараздів. Ми звертаємось до вищих сил за підтримкою у найтяжчі моменти нашого існування, отримуємо відповіді на питання і висловлюємо свою подяку.
Як стала відомо «Бердичеву Діловому» учора наш депутат звернулась з депутатським зверненням до Генерального прокурора України та Першого заступнику голови Державного агентства автомобільних доріг України з вимогою навести лад на дорозі Бердичів-Житомир та перевірити діяльність керівництва «Житомироблавтодора», а у разі наявності підстав - порушити кримінальну справу відносно вказаних осіб за відповідними статтями Кримінального кодексу України.
у Москві (Росія) помер Гусаковський Йосип Іраклійович (1904-1995) – радянський воєначальник, двічі Герой Радянського Союзу. У січні 1944 року Йосип Гусаковський командує 44-ю гвардійською танковою бригадою, яка приймає участь у звільненні Бердичева від німецько-фашистських загарбників. За ці бої наказом ВГК 44-й гвардійській танковій бригаді полковника Йосипа Гусаковського присвоєно найменування "Бердичівська". Після війни Йосип Іраклійович у 1948 році закінчив Військову академію Генерального штабу, командував військами Прибалтійського військового округу, а в 1963-1970 роках був начальником Головного управління кадрів Міністерства оборони СРСР. В 1968 році Йосипу Гусаковському присвоєно військове звання "генерал армії". Постановою бюро міськкому Компартії України і виконкому міської Ради міста Бердичева №33 від 13 грудня 1984 року на ознаменування 40-річчя Перемоги радянського народу в Великій Вітчизняній війні, за участь у визволенні міста Бердичева Йосипу Гусаковському було присвоєно звання "Почесний громадянин міста Бердичева". Похований Йосип Гусаковський у Москві на Ново-Дівочому кладовищі. Детальніше...
1928 р. —
Президія Бердичівської міської Ради розглянула питання "Про стан міського театру" (доповідач т. Розенблат). Ухвалили скоротити зимовий театральний сезон на один місяць і театр закрити для проведення ремонту силами міськкомунгоспу, а вистави перенести до літнього театру, який також необхідно було відремонтувати і пристосувати під літній. Було створено комісію під головуванням завідувача міськкомунгоспом тов. Розенблата для обстеження та вивчення питання як про капітальний ремонт наявного приміщення зимового театру, так і про побудову нового приміщення літнього театру, вишукання джерел необхідних коштів.
1919 р. —
в Бердичеві роззброєно деморалізований 2-й полк Січових стрільців, що складався з білоцерківських новобранців та підпорядковувався Директорії УНР під керівництвом Симона Петлюри. Це було викликано перевтомою бійців від майже безперервних 4-х місячних боїв з більшовицькими військами, а головне – моральною депресією від активної ворожості населення, яке підтримувало більшовиків.
1875 р. —
Карл Шленкер, польський фабрикант та магнат, купує неподалік Бердичева у Констанції Гейзенрей згідно договору №1720, засвідченого приставом Бердичева, за 3400 рублів 48 десятин (2136 кв. сажнів) землі (нині це район вулиці Леніна, 76). На цій болотистій околиці міста, на хуторі Баранячий Острів, Карл Шленкер цього ж року збудував свій перший шкіряний завод, який згодом стане промисловим гігантом і буде відомий бердичівлянам як шкіроб’єднання ім. Ілліча. До цього часу у Бердичеві вже діяли шкіряні заводи, зокрема, у 1864 році підприємець з Австрії Мартен Ціллєр відкрив власний шкірзавод. Функціонував також шкіряний завод, що належав німцю Альберту Ріхтеру. Детальніше...
1764 р. —
при кляшторі Босих Кармелітів засновано братство святої Теклі. Всього при кляшторі діяли різні братства: Святої Трійці, Святого Скапулярію, Доброї Смерті, св. Яна Непомуцена, св. Тадея Апостола, св. Теклі.
Незвичний арт-проект було презентовано в Бердичеві цими вихідними. В міському Палаці культури імені Олексія Шабельника, фотограф Вадим Камінський разом з художницею-візажистом Аліною Кириченко, показали своє бачення краси, людських душ, їх настрій та почуття, передали у світлинах виставки під символічною назвою «Перевтілення». Жіноча краса буває різною, тож до уваги відвідувачів виставки були представлені світлини на яких моделі перевтілились за допомогою макіяжу в персонажів уяви та настрою.
Мабуть кожен з нас в дитинстві мріяв потрапити на кондитерську фабрику, хлібзавод, в лимонадний цех та на інші виробництва, що випускають смачні продукти. Раніше, такі екскурсії проводились і в нашому місті, адже було чимало заводів і фабрик, які забезпечували і продукцією і роботою не лише бердичівлян.
Принаймні офіційно. Міська влада взялась за старовинні і старі будинки, які залишились в Бердичеві. Так, на сайті міської ради є рішення, що буде виноситись на чергове засіданя виконавчого комітету, в якому йдеться про визнання будинку по вулиці Сверлова 14, аварійним.
Ніч з 19 на 20 лютого для охоронця компанії "Три ведмедя", що по вул.Володарського 65 виявилась не дуже спокійною. Стабільність і тишу бердичівської ночі, якою він милувався на посту, прорізало світло фар, а потім почувся страшний звук і...все. Шмат огорожі підприємства приніс охоронцю з вибаченнями водій вантажвіки.
Про це повідомив на сесії Бердичівської районної ради начальник міськрайонного відділу внутрішніх справ, полковник міліції Олефір Юрій Леонідович. Він виступав з інформацією «Про стан боротьби зі злочинністю, охорони громадського порядку на території Бердичівського району за 2012 рік»
Наше підприємство прийняло від TOB СП «Нібулон» 8526,210 тонн зерна кукурудзи з середньозваженим вмістом вологи 25,9%.
Стати знаменитим мрія кожного і не лише в Бердичеві. Всі до неї йдуть своїм шляхом, але кінцева мета одна – слава. Сотні варіантів і способів прославитись є в розпорядженні бажаючих, головне обрати свій і не нікуди звертати. Часом, геніальні ідеї, що приносять славу приходять несподівано. В цьому переконався бердичівлянин Олександр Поліщук, який написав на літніх канікулах сценарій фільму, який назвав «Дотик долі». Сценарій вийшов настільки вдалим, що зайняв перше місце на Одеському кінофестивалі у номінації «Кращий сценарій» і ним зацікавився телеканал «Інтер».
Ця автотраса ще ніколи не була предметом уваги як місцевих, так і центральних українських ЗМІ, як остання кілька тижнів лютого місяця. Водії всієї країни один одному переповідають страшні історії про кількість ям на цій дорозі та невеличкі острівці асфальту, які де-не-де зустрічаються на шляху.
Самі смітили, самим доведеться й прибирати – нарешті це золоте правило розпочинає діяти навіть серед молоді міста. Сміття в Бердичеві завжди вистачало і до генеральних прибирань, що проводяться навесні і після них. На жаль, після великих воєн із сміттям, забувається, що чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять і все сміття швидко повертається на свої місця. А ми лиш ходимо і кажемо, що у нас брудно, ніхто нічого не прибирає.
Ми вже писали про несподіване рішення міського голови на черговій сесії міської ради стосовно перейменування центральної площі міста.
У старій добрій кінокомедії «Діамантова рука» невгамовна керуюча будинком, яку зіграла Нонна Мордюкова, змушувала мешканців будинків купувати лотерейні квитки. А в разі їх відмови брати ці сумнівні лотерейки, обіцяла відключити газ і світло... Чесно кажучи, я теж завжди негативно ставився до цих всяких сумнівних «азартних ігор з державою», адже вона, держава, як і елітне казино, ніколи не буде в програші.
Віра тримає багатьох людей на плаву в морі життевих негараздів. Ми звертаємось до вищих сил за підтримкою у найтяжчі моменти нашого існування, отримуємо відповіді на питання і висловлюємо свою подяку.
Незвичний арт-проект було презентовано в Бердичеві цими вихідними. В міському Палаці культури імені Олексія Шабельника, фотограф Вадим Камінський разом з художницею-візажистом Аліною Кириченко, показали своє бачення краси, людських душ, їх настрій та почуття, передали у світлинах виставки під символічною назвою «Перевтілення». Жіноча краса буває різною, тож до уваги відвідувачів виставки були представлені світлини на яких моделі перевтілились за допомогою макіяжу в персонажів уяви та настрою.
Мабуть кожен з нас в дитинстві мріяв потрапити на кондитерську фабрику, хлібзавод, в лимонадний цех та на інші виробництва, що випускають смачні продукти. Раніше, такі екскурсії проводились і в нашому місті, адже було чимало заводів і фабрик, які забезпечували і продукцією і роботою не лише бердичівлян. 
