День Бердичева завершився зірками, полум’ям та салютом

Наприкінці святкування 580-го дня народження Бердичів і справді відчинив свої двері, вікна, вуха та серця — назустріч рок-гуртові “Друга Ріка”. Валерій Харчишин, Олександр Барановський, Сергій Біліченко, Віктор Скуратовський, Олексій Дорошенко та Сергій Гера привезли із собою цілу річку драйву, яка суцільною хвилею накрила площу.

Приємно повертатися до тих місць, в яких давно не бував, тим паче туди, де твоє земляцтво, розповідає фронтмен групи Валерій Харчишин. Співак родом з Любарщини, група з’явилась у Житомирі, а Бердичів для виконавця ще з кінця 90-х років є містом особливими.

Валерій Харчишин, лідер гурту “Друга Ріка”: “Я маю тут кількох друзів, приїжджаю до них, але найголовніше – коли ми розпочали свою творчу діяльність у Житомирі, один з наших найперших концертів відбувся у Бердичеві”.

Відбулось це на “Прогресі”, але з тих пір, зізнається Валерій, група до нашого міста не заглядала. Попри те, що гітарист і один із засновників “Другої Ріки” Олександр Барановський має бердичівське походження. І про яке, відкривають таємницю його друзі, просить нікому не говорити.

Та і як глядачам встояти на місці, коли самі артисти повністю викладаються, виконуючи свої пісні, що не раз били рекорди на хіт-парадах. “Так мало тут тебе”, “Догоним! Доженемо!”, “П’ю з твоїх долонь”, “Денніч”, “Спи до завтра”.

Історія появи “Другої Ріки” може слугувати прикладом: як трійка звичайних 20-річних юнаків досягла зіркового Олімпу. Закохані у рок-музику, вночі у приміщенні Житомирського педуніверситету, Харчишин, Барановський та Скуратовський проводили репетиції. Останній тоді був студентом цього вузу, і, до речі, зовсім нещодавно, через майже два десятки років після вступу його закінчив.

Віктор Скуратовський, учасник гурту “Друга Ріка”: “Я навчався у Житомирському державному педуніверситеті 18 років. Взагалі з 1991 по 1996 там навчався, але за місяць до державних іспитів у мене народився син, що ми і святкували два місяці. Я забув про іспити і не склав їх. Але у минулому році я все-таки закінчив вуз”.

Згодом трійка музикантів збільшилась удвічі. З тих пір вони - нерозлучні друзі. І це, кажуть, допомагає їм бути успішними, адже яким би талановитим ти не був, визнання так просто не приходить.

Невдовзі після виступу “Другої Ріки” бердичівляни опинились у темному середньовіччі, де панували ченці, лицарі та дракон, які були б зовсім налякали глядачів, якби пітьму не осяяло полум’я.

Яскраве шоу городянам подарував театр вогню “Вольфрам” з Євпаторії. Шість років тому цим артистам вдалося приручити дарунок, що його колись зробив людям титан Прометей. А в 2008-му році колектив отримав звання “Народного”, нині він один в Україні практикує бої на вогняних мечах.

Аби працювати з вогнем, слід бути щонайменше сміливим, говорить керівник театру Михайло Чуносов. А вже тоді опановувати файєрські трюки.

Михайло Чуносов, керівник театру вогню “Вольфрам” (м.Євпаторія): “Враховуючи те, що не буває однакових виступів, страх присутній. Особливо страшно було вперше, коли запалили і стали крутити, страшно, коли вогонь руки обпалює, або по тілу пройдеться. Але як правило, вже не відчуваєш болю”.

“Вольфрам” прагне запам’ятатись яскравим та несподіваним фіналом шоу. А тому тут працюють не лише з полум’ям.

Щось подібне, але вже у небі городяни побачили за мить, коли над їхніми головами почали розцвітати незліченні кульбаби феєрверків, ставлячи довжелезний знак оклику у фразі “Бердичів, з Днем народження!”.