Здається, твори цієї людини складалися з таких самих літер, як і вірші багатьох його колег-поетів. Та диво дивне! Пропускаючи крізь себе різного роду сотні римованих рядків, людська душа залишалася байдужою до них, у той час, коли мало не кожне слово ікони української поезії – великого Кобзаря – змушує й досі хвилюватися кожну її струну. У 1-й школі, що носить Тарасове ім’я, згадували творчість Шевченка – людини, громадянина, поета, який не належить до жодного зі сторіч.
Антоніна Кушнірук, вчителька української мови та літератури СЗОШ № 1: «Діти вивчають творчість Шевченка за партою у школі, але пізнають його набагато більше, коли їм самим доводиться переживати, самим доводиться творити: грати ролі, читати вірші. Коли діти готувалися до цього вечора я відчула: їм цікаво, вони хочуть це робити, навіть ролі розбирали з бажанням. Діти наші – талановиті, розумні. Гарні у нас діти, одним словом.»
Йому дала життя кріпачка-мати. Мріяла, аби у майбутньому мав син стріху над головою, не знав голоду та поневірянь. Від важкої праці Тарасова ненька померла, та, здається, із небес кожного разу намагалася захистити його від небезпеки. Помер на панщині і поетів батько, який передрікав хлопцеві неабияке майбутнє. Потім були навчання, служба у солдатах та остаточне формування Шевченка як особистості. Особистості, яка серед іншого твердила, що Україна і віра – одне й те саме, а мова – то душа країни.
Одна із головних тем творчості Кобзаря жіноча доля, повна туги і несамовитого кохання. Скільки молодих сердець розірвалось у сумові за єдиним і недосяжним! Скільки високих тополь почали підпирати блакитне небо та проливати гіркі сльози за втраченим почуттям! Старенька мати, квітуча дівчина, молодиця з байстрюком на руках: одвічна біль їхніх душ важко ранила Шевченка у самісіньке серце.
Для організатора вечора Антоніни Кушнірук Кобзар – не просто один із поетів у шкільній програмі, він є особистістю, взірцем для кожного свідомого українця. Тож і своїх учнів вчителька намагається привчити до тієї самої думки. Думки, що Тарас Шевченко є генієм українського народу, візитівкою України у світі. Не кожен прийме його до свого серця, визнає педагог, але, якщо юнаки та дівчата хоча б щиро доторкнуться до його поезії, спробують зрозуміти та осягнути його геній – то буде вже немало.
Антоніна Кушнірук, вчителька української мови та літератури СЗОШ № 1: «Я вважаю, Шевченко - то людина «поза часом». Читаєш «Кобзар» і відчуваєш, що Тарас промовляє до нас – людей 21 сторіччя. І діти погоджуються і з цими його словами. Шевченко і наше сучасне життя дуже близькі. Він поет, який не може відійти в минуле.»
Тож чим може «взяти» поет з ХІХ сторіччя молоду, повну сил людину зі сторіччя ХХІ-го? Виявляється, нинішні бердичівські юнаки та дівчата прагнуть навчитися у Шевченка ставленню до України, патріотизму, незламному духу, боротьбі за рівні права.
Анастасія Клочківська, учениця СЗОШ № 1 ім. Т. Шевченка: «Т.Г.Шевченко – великий український поет. Я пишаюся тим, що навчаюся в школі його імені. Саме тут я набираюся знань і беру все найкраще. Вважаю, нашій молоді потрібно більше читати, любити та пишатися своєю Україною, берегти і вболівати так, як робив це великий Кобзар.»
Богдан Стахов, учень СЗОШ № 1 ім. Т. Шевченка: «Шевченко – один із найулюбленіших моїх поетів. Його твори подобаються мені більше, ніж твори сучасників або твори інших поетів минулих часів. Мені подобається зміст його віршів, його думки, його переживання, те, як він це відчував.»
Бердичів шанує і пам’ятає Великого Кобзаря. Його ім’я носить перша за рахунком у місті школа, центральна вулиця, чудовий парк. Городяни не стомлюються осягати багатогранність його таланту і хвалити Бога за те, що родилися із Шевченком на одній землі – землі, яку він так самовіддано любив.
Автор: Олександр Єжель
Камера: Юрій Гавриш
Телеканал "ВІК"
Просмотрено: 846 раз
