Заборонена історія: бої за рідне місто про які не знають бердичівляни

Наближається дата, яка за всю історію міста Бердичева не була жодного разу пошанована попри те, що на цій землі була пролита кров тисяч українців.

Рівно 93 роки тому наше місто намагалися звільнити від червоних загарбників українські патріоти — Корпус Січових Стрільців.

Бердичівляни, вже давно пора знати історію власного міста та тих, хто клав голови за нашу з вами свободу!

Пропаганда радянських часів в Бердичеві по цей день не дає змоги пересічному жителю в повній мірі знати історію власного міста. У той же час, хто знає, може саме ваш дідусь 1919 року загинув у боях з червоними окупантами, захищаючи сім’ю, хату та рідне місто Бердичів.

Реорганізація Корпусу Українських Січових Стрільців дала можливість Командуванню Армії УНР створити в районі Проскурова сильну запасну групу, завданням якої мав стати рішучий контрманевр проти наступаючих на захід більшовицьких військ.

Головний Отаман Симон Петлюра готував цю акцію особисто, причому з неймовірним завзяттям.

Січове Стрілецтво мало симпатії народу. У боях під Бердичевом та Шепетівкою, українське селянство побачило, що Січові Стрільці є його справжньою обороною та жертовним військом, що хоробро боролося з ворогами України та наводило всюди лад і порядок. 

19 березня більшовики взяли Жмеринку.  Українська Армія переходить в контрнаступ і після завзятих боїв відсуває назад переважаючі сили ворога.  Головний удар був спрямований на центр більшовицьких сил, проти найсильнішої ворожої групи, що перебувала в районі Бердичева і Козятина. Саме сюди Командування Армії УНР направило Корпус Січових Стрільців, із завданням взяти Бердичів та просуватися через Козятин на захоплену ворогами столицю.

 23 березня 1-ий піхотний полк здобуває  Райгородок енергійною атакою, яку веде до бою в перших рядах полковник І.Рогульський, один з найкращих бойових старшин Корпусу.

Ранком 24 березня на визволення Бердичева пішли 1-ий і 3-ій піхотні полки при підтримці двох полків артилерії. Головний прорив передбачався в напрямку Лисої Гори. Двічі під орудою командира І.Рогульського українські полки здобували узвишшя і двічі зазнавши важких втрат мусили відступити. Обидва полки втратили цього дня 45 старшин та кількасот стрільців вбитими, раненими і полоненими.

26 березня новий наступ був більш вдалим — Січові Стрільці зайняли Лису Гору і залізничну станцію Бердичів. Більшовики підтягнули значні резерви з Житомира та Козятина і при підтримці місцевих комуністів (що стріляли ззаду з вікон та дахів) примусили стрільців залишити місто.

29 березня 1-ий, 3-тій і 5-тий полки провели третій загальний наступ на Бердичів при підтримці усієї стрілецької артилерії. Дійшовши у запеклих боях до передмість Бердичева, Корпус визволителів був цілковито виснаженим. 

Після невдалої операції під Бердичевом, Січові Стрільці в оборонних боях за м. Полонне, відступають в район Шепетівки та впродовж майже одного місяця ведуть завзяту оборону  важливого залізничного вузла. Шепетівка стає центром протибільшовицького фронту. 

Спогади про подію в нашому місті пізніше з’явилися за кордоном, на рідній же землі довгий час тема була заборонена. В часи ж незалежності України неупереджені дослідження того періоду робили кілька краєзнавців, хоча їхні напрацювання були швидше криком у пустелі, ніж приводом для роздумів широких мас. Попри це, Степан Ріпецький у праці “Українське Січове Стрілецтво” так описував загальний настрій українців у жахливі часи нової радянської окупації: “Якраз в той час почалися вперше великі повстання українського селянства проти більшовиків. В настроях людей наступив рішучий перелом у відношенні до більшовицьких окупантів. Народ на власній шкурі відчув їхній терор та грабіжницьку політику. Багато повстанчих загонів, збаламучених раніше більшовицькою пропагандою, перейшло на сторону української Директорії. До них належав також отаман Зелений з повстанцями Трипільщини”.  Генерал О. Удовиченко котрий брав участь у березневій операції Армії УНР і участь в ній Корпусу Січових Стрільців високо оцінив діяльність підрозділу: "В середині березня Українська Армія переходить в рішучий наступ та після жорстоких боїв розбиває фронт Червоної Армії. Особливо запеклі бої були за оволодіння Бердичева, який кілька разів переходив з рук в руки. Головний тягар боїв в цьому напрямі героїчно виніс на своїх плечах Корпус Січових Стрільців...".

Нагадаємо, в Бердичеві досі нема жодного пам’ятника чи навіть дошки зі спогадом та пошаною полеглим героям.