«Інструментальники» та «холодники» маштехнікуму: шлях до зустрічі довжиною у 40 років

Скільки подібних вітань та зустрічей бачив майданчик перед цим закладом, не скаже вже, мабуть, ніхто. Та кожного разу, коли сюди сходяться випускники різних років, все навколо нинішнього коледжу промисловості, економіки та права, здається, просочується неповторною сумішшю із хвилювання та радості. Як, власне, і цього разу, коли у тому самому місці у той самий час лише через 40 років не могли надивитися одне на одного хлопці та дівчата із 41-го випуску Бердичівського машинобудівного технікуму. Обличчя, костюми та сорочки чоловіків «прикрашали» сліди від поцілунків, в руках чарівних жінок червоніли квіти – вони наперебій питали одне в одного, де загубилися і пропадали всі ці 40 років, впевнено доводячи, що особисто нікуди не зникали.

Валерій Орел, випускник Бердичівського маштехнікуму 1972-го р. (м. Бердичів, Україна): «Не віриться, що минуло 40 років. Тоді ми раділи від молодості, веселощів, бадьорості, навчання. Зараз згадуєш – і відчуття стають ще прекраснішими. Можливо і було тоді щось негативне, та все воно швидко забулося, а лишилося лише приємне, радісне.»

Борис Болтовський, випускник Бердичівського маштехнікуму 1972-го р. (м. Москва, Росія): «Сегодня очень волнующий день. По сути, 90 % здесь присутствующих людей я не видел 40 лет. За это время прошло, конечно, очень много. Это часть жизни моей, моей отчизны Украины. Это часть жизни тех, людей, которые окружают нас здесь сегодня. »

Анатолій Каліновський, випускник Бердичівського маштехнікуму 1972-го р. (м. Бердичів, Україна): «Приємно, що немала кількість людей зібралася на цю зустріч, приємно, що вони є на білому світі.»

40 років потому у Бердичеві вирішили зібратися випускники 3-х груп: Т-429, Т-430 та І-414, простіше кажучи «холодники» та «інструментальники». Перших вчили обробці металорізанням, других – виробництву металоріжучих інструментів. Звісно, далеко не всі пов’язали подальше життя з машинобудуванням, та всі, як один, твердять: чотири роки у маштехнікумі дарма не пройшли. Вже тоді у цих стінах, згадують випускники 72-го, давали знання на рівні вищої освіти. Тож робити подальші кроки цим людям було куди легше за інших. Це не могло не відобразитися на їхній кар’єрі.

Віталій Оксюковський, випускник Бердичівського маштехнікуму 1972-го р. (м. Київ, Україна): «Після інституту став працювати у Службі безпеки: у проектному інституті СБУ архітектором. Технікум мені дав знання практичного інженера. За проектування і будівництво бази «Динамо» Київ отримав звання «Заслуженого архітектора України.»

Валерій Орел, випускник Бердичівського маштехнікуму 1972-го р. (м. Бердичів, Україна): «Служив в установі 30970. Закінчив службу у званні майора помічником начальника колонії. Зараз на пенсії, але працюю у приватній охоронній фірмі.»

Борис Болтовський, випускник Бердичівського маштехнікуму 1972-го р. (м. Москва, Росія): «После окончания техникума я поступил в Киевское высшее военное инженерное училище связи им. Калинина. Закончил его с золотой медалью. Отслужил 5 лет в войсках, затем 18 лет - в НИИ связи, где совершенствовал технику, оружие, комплексы. Закончил службу полковником, работаю сейчас в Москве на хорошей должности в коммерческой организации по созданию информационных сетей.»

Ісай та Ріта Гутмахери, Володимир Гончарук, Лариса Ротанюк, Михайло Кацевич, Григорій Меклєр, Неля Константиновська – прізвища своїх викладачів, а їх випускники нарахували близько 30-ти, забути неможливо. Вони вчили хлопців і дівчат не лишень математиці, сопромату, історії та хімії, вони вчили їх бути, перш за все, хорошими людьми. Наука «по-бердичівські» не пройшла дарма…

Софія Михайлівна, випускниця Бердичівського маштехнікуму 1972-го р. (м. Ашдод, Ізраїль): «Я вам скажу из моего личного опыта: я уехала в другую страну. Чужой язык, чужая земля… И там я поняла, сколь много мне дал этот техникум. Слава Богу там я работаю по специальности. Смогла встать на ноги…И все это благодаря учебе здесь и тем знаниям, которые мы здесь получили.»

Борис Болтовський, випускник Бердичівського маштехнікуму 1972-го р. (м. Москва, Росія): «Та закалка, которая была мне дана в техникуме, позволила с золотой медалью закончить военное училище и получить хорошее назначение, а также хорошее продвижение по службе. Даже сейчас, в Москве, я помню доброту и тепло моих преподавателей, которое получил в стенах Бердичевского маштехникума.»

Роз’їжджаючись Україною, повертаючись до тепер таких вже рідних домівок у Росії, Молдові, Ізраїлі, вони неодмінно везтимуть у своїх серцях вогник добра і сердечності, що утворився під час цієї зустрічі. Кожен надійно зберігатиме його тепло, аби подарувати його одне одному рівно через 10 років. Вони знову тремтітимуть від хвилювання, поспішаючи до стін рідного технікуму і жартуватимуть, що так, мовляв, Президентами і світовими зірками, можливо, і не стали, зате точно дізналися: головне у житті – зовсім інше.

Анатолій Каліновський, випускник Бердичівського маштехнікуму 1972-го р. (м. Бердичів, Україна): «Я щасливий тим, що у мене є сім’я. Є діти, онуки… Ними я радуюся, ними пишаюсь. Ради цього потрібно жити. Вони – моє щастя.»

Автор: Олександр Єжель