Добровільно-примусове свято Масляної пройшло в Бердичівському районі

Але крутилось воно в «кращих традиціях» адміністративно-командного стилю. Всім сільським головам надіслали телефонограми, щоб ті забезпечили по два концертних номера, експозицію виробів, наїдки і напої, і по 10 чоловік «масовки». Буде, мовляв, губернатор, народний депутат від округу, і треба, щоб все було гарно.

Відділ культури та інші структурні підрозділи адміністрації «взяли під козирок», і почали підготовку. Їм не звикати, що основна робота по створенню «краси» для високих гостей лягає на їх плечі, незалежно від того як називаються відділи в яких вони працюють. Але сільським головам така безапеляційність сподобалась не всім. Адже, по суті, вони не підпорядковуються районній владі, а лише виконують деякі делеговані повноваження, а основний «замовник» їх послуг – жителі сіл. Ще було б зрозумілим, якби зібрали сільських голів, порадились би з ними, вислухали б… А то – забезпечити , і крапка. Тому і не приїхали на свято близько третини сільських делегацій.

 

А ті що приїхали були змушені і себе звеселяти, і гостей. Хоча портретами губернатора і голови обласної ради і прикрасили в’їзд до табору, самі вони до Скраглівки не доїхали. Не було також і депутата Анжеліки Лабунської. Може і планували вони побувати на святі, але дощова і вітряна погода, напевно, внесла корективи в їх плани.

 

Натомість заступник голови облдержадміністрації Василь Сухораба та заступник начальника обласного управління екології Микола Гордієнко, почувались на святі, як вдома. Адже саме за їх керування районом і було збудовано піонерський табір, в якому проходило нинішнє свято. Тоді кожен колгосп району будував по будиночку для піонерів, а радгоспам «доручили» котельню, їдальню, та інші об’єкти інфраструктури.

 

Тим сільським радам, які все ж прийняли «запрошення» на свято, судячи з кількості напоїв і наїдок в експозиціях, прийшлось немало і попрацювати, і витратитись, щоб гостям, а особливо організаторам свята, було весело.

 

Запросили також і підприємців, які розгорнули намети зі святковою торгівлею, та організували смаженю та гарячу юшку, але клієнтів в них було не густо. Адже більшість сільської публіки приїхали зі своїми млинцями, а міських глядачів на святі майже не було.

 

І саме в цьому, мені здається, був головний прорахунок свята. Знову перешкодою стала ця адміністративна роз’єднаність, яка навіть за такої гарної нагоди не дозволяє керівникам міста та району бути разом.

 

Якби до такої, по суті, нормальної ініціативи додати ще міські організаційні ресурси, тоді б городяни теж залюбки провели свій вихідний в чудовому місці і в чудовій компанії, адже на рівні родинних чи ділових зв’язків жителі міста і району ніколи не діляться на якісь клани.

 

Або по-іншому: організовувати спільне свято не за містом, а в центральному міському парку, тоді б у сільських господинь і майстринь були б не тільки вдячні безкоштовні клієнти, але й цілком пристойний виторг, який би перекрив і витрати, і турботи. А в сільських артистів були б справжні глядачі, а не лише по двоє-троє знайомих, які підходили до імпровізованої сцени, коли оголошували їх концертні номери.

 

А вже, наступного дня, місто окремо від району, організовувало собі Масляну. Про це читайте в іншому репортажі.