Одного дня приймальня Гришковецької селищної ради наповнилась криками і лементом. Дядько, який ремствував у стінах установи, звинувачував сільраду у тому, що за час його відсутності в Україні (10 років), з могили його діда та дідової племінниці вкрали хрести, і напевно, продали їх. Співробітникам ради всім разом ледве вдалось вгамувати відвідувача, завіривши, що розберуться з проблемою.
Та незабаром він знову з’явився в сільраді, вже з письмовою заявою, в якій конкретизував викрадачів хреста: "Невідомі особи, рідня захоронених в сусідній могилі,напевно готують комусь місце..." Знову всім колективом тлумачили дядьку, що догляд могил родичів - це святий обов’язок кожної людини, навіть, якщо вона знаходиться за тридев’ять земель.
Ще через кілька днів заходить в сільраду дільничний міліціонер. Виймає з папки заяву від того самого скандального Садовського Анатолія Миколайовича, що проживає по вулиці Войкова 34 і сідає писати протокол з поясненнями голови сільради з цього приводу. Слово за слово, і виявилось, що дільничний теж родич того діда, з могили якого буцім то вкрали хрест. Помер дід ще в п’ятдесятих роках, племінниця в дев’яностих, і в заявника є ще два брата, які живуть в Гришківцях, і які мусять знати, де могила діда. Написав, як годиться, міліціонер протокол, та й пішов шукати хреста. Йому самому цікаво стало, що це за детективна історія з родичами сталась.
Але ніяких вампірів, сатаністів, чи перевертнів у цій історії не виявилось. Все було значно прозаїчніше. Як і казали в сільраді, моглила діда виявилась в іншій частині кладовища, а не там, де шукав її приїжджий нащадок. Хрести були, там де й мали бути, але побачити їх дійсно було дуже важко серед метрових бур’янів. Дільничний сфотографував могили, закрив справу, і ...
Тут, напевно логічно було б додати якусь мораль, яка слідує з цієї історії, але нехай краще кожен читач сам її собі сформулює.
РиО Бердичів
Просмотрено: 672 раз
