Два місяці бердичівлянка живе на майданівських барикадах

Своє 23-річчя святкувала на Майдані. Це був найкращий день народження, — каже Анастасія Поліщук із міста Бердичів Житомирської області. На столичному майдані Незалежності живе з 29 листопада. Анастасія невисока, червонощока. Розмовляємо біля намету навпроти Будинку профспілок. Щойно залишила заявку на продукти для польової кухні. У Бердичеві живуть батьки, дві сестри й бабуся, — розповідає. — Спілкуюся з ними по телефону. Щовечора перед сном хтось із них дзвонить.

Але в мене завжди так багато роботи, що й поговорити нормально не можу. Мама інколи ображається. Каже: такою самостійною стала – повідомляє Перший Житомирський з посиланням на Gazeta.ua

Дзвонить чорний телефон "Нокіа".
Через 15 минут мне нужны два человека — забрать продукты для кухни! — кричить Анастасія двом хлопцям, які варять гороховий суп. —

Батьки із сестрами двічі провідували, — переходить на українську. — Вперше приїхали 11 грудня — коли дізналися про штурм Майдану. Привезли кульок яблук і дві торби з квашеною капустою та огірками. Мама обнімала, цілувала і роздивлялася, чи немає в мене синців. Казала: "Я вночі відчувала, що на Майдані щось відбувається. До ранку заснути не змогла. Хотіла подзвонити, та боялася тебе розбудити". Того дня ми разом були недовго — батько чергував біля барикад, а мама із сестрами пішли на кухню. За кілька годин до відправлення маршрутки зустрілися. На прощання мама сказала: "Раптом знов штурмуватимуть, зразу дзвони. Постараємося якнайшвидше приїхати". —
Потім вони були на Майдані 31 грудня, зустрічали Новий рік, — продовжує. — Сестри привезли бенгальських вогнів, хлопавок. А батьки — цукерок, фруктів і торта. У мене на Новий рік день народження, то мама спекла медовик. Після 12.00 ночі батьки пробралися на сцену і звідти мене привітали. Подарували величезну м'яку іграшку. —
Досі Анастасія працювала на двох роботах — учителькою англійської мови та адміністратором у службі таксі.
У ніч на 30 листопада під час атаки "беркутівці" мене сильно побили. Тиждень пролежала в лікарні. За той час мене звільнили. У школі нічого не пояснили, а власник служби таксі сказав: "Боюся за свій бізнес. Якщо дізнаються, що ти в мене працюєш, почнуть пресувати". —
Застібає куртку під шию. Накидає на голову капюшон, тупцяє на місці.
– 8 грудня мені почали телефонувати невідомі й погрожувати. Коли подзвонили вперше, чоловічий голос у слухавку сказав: "То, что вы находитесь на Майдане, очень плохо для вашего здоровья и будущего". Тепер дзвонять: "Ми знаємо твій маршрут. Ти лишаєш Майдан, коли йдеш за перепустками. Одного разу можеш не повернутися". Дзвонять кожні два-три дні, різні чоловіки. Розмовляють російською. Одні ввічливі, в голосі інших відчувається агресія, матюкаються. Номер не висвічується. Вони не представляються. Коли питаю, з ким розмовляю, називають себе "доброжелатели".