У Бердичівській виправній колонії № 70 засуджені вимагають до себе більшої уваги і умов від працівників. Кажуть, настав їхній час. Але якби усе обмежилося простим словесним проханням, припускають співробітники «сімдесятки», про це мало хто дізнався б. Наразі ж дійшло до того, що наглядачам та черговим уже не раз кидали їжу в обличчя, погрожували, грубили, вимагали передавати їм як наркотики, так і інші заборонені у тюрмі речі. Не раз працівникам колонії доводилося бачити в’язнів на підпитку чи під дією наркотичних речовин. Але вдіяти вони самі у таких випадках, кажуть, мало що можуть. Адже коли ти один чи з напарником, а проти тебе опиняється 50-70 чоловік – сили нерівні.
Михайло Гануль, начальник оперативного відділу, майор внутрішньої служби БВК № 70: «Є ряд причин і умов, які не дають виконувати покладені на нас службові обов’язки. Одна з них – безграмотність і халатність по відношенню до колективу зі сторони управління області. У нас відбувають покарання за тяжкі і особливо тяжкі злочини. Але зараз дуже важко працювати. Дійшло до критичної точки, коли ми не можемо виконувати покладені на нас завдання. Оперативна обстановка в установі ускладнюється і зараз не контролюється. Молодші інспектори відмовляються виходити в зону для виконання службових обов’язків, бо переживають за своє життя. Ситуація почала ускладнюватися перед виборами Президента України. Засуджені знають, що це один із важелів впливу на адміністрацію. У них передбачені законні пільги та переваги. Відчули поступки – оголосили голодування. Почали шантажувати».
Максим, працівник БВК № 70: «Останнім часом засуджені непідконтрольні. Побачив у них наркотики, хотів забрати, але вони не піддалися обшуку».
Денис Оніщук, сержант БВК № 70: «Забезпечення ми не отримуємо, одягаємося на ринку. А додому приходимо чисто відмітитися, відіспатися. Скоро з такими темпами можна міняти прописку».
Робітники однієї зі змін обурилися безвихідною на їхній погляд ситуацією. Побоюватися відтепер доводиться не лише за своє життя, а й за життя своїх колег, своїх рідних. Кажуть, за 1500-2000 гривень щомісяця такий ризик не виправданий.
Руслан Котвіцький, молодший сержант відділу надзору і безпеки БВК № 70: «Коли прийшов сюди, побачив здорову атмосферу. Коли раніше робив засудженому зауваження, він його слухав і виконував. У ніч з третього на четверте число ми вивели трьох засуджених з режимного корпусу. Вони попросилися до санчастини, але натомість розійшлися по території і почали переговори з іншими в’язнями. Таке враження, що колонія – це санаторій».
Олексій Данін, прапорщик БВК № 70: «Не можу виконувати свої обов’язки, бо мені намагаються вказувати. І не моє керівництво, а засуджені. Питаєте, звідки наркотики? Від нас і вимагають, щоб ми це доставляли в зону».
Ігор Мороз, помічник начальника установи, майор БВК № 70: «Працюю 16-ий рік і такого жаху не бачив. Навкруги засуджених крутиться земля, а нас просто не помічають. Ми зібралися, бо несемо відповідальність. Люди виходять на службу і мають піти з неї живими».
Звернення до вищого керівництва, пояснюють у колонії, справи не вирішило: приїжджі комісії звинувачують персонал у недбалому відношенні до своїх обов’язків та безхребетності. Звинувачують у тому, що з роботою своєю не справляються.
Михайло Гануль начальник оперативного відділу, майор внутрішньої служби БВК № 70: «Два тижні говорили представникам управління області про вирішення ситуації, просили вжити заходів. Нас ніхто не почув. У центральний апарат доповідають викривлену ситуацію. Це думка усього колективу. Наша мета – бути почутими. Підтримка потрібна, на що і чекаємо».
Далі працювати у таких умовах, пояснюють, не збираються. Досить, кажуть, відмовок і показових комісій. Стоятимуть на своєму до того, поки їх не почують, не увійдуть у положення звичайного працівника колонії, котрому треба виходити на зміну, а він у прямому сенсі боїться це зробити. Адже отримати викруткою удар у спину не бажає ніхто.
Михайло Гануль начальник оперативного відділу, майор внутрішньої служби БВК № 70: «Ми будемо боротися, скільки буде сили. Хочу, щоб ці хлопці були адміністрацією установи, а не прислугою для засуджених. Чекаємо приїзду центрального апарату. У нас є конкретні прохання до них. І, судячи по тому, як їх виконають, будемо вирішувати, як нам діяти далі».
Олександр Фещенко, начальник відділу по роботі з персоналом Житомирського обласного управління державної пенітенціарної служби: «Не всі питання персоналу вирішуються управлінням. Начальникові управління відомо про дану ситуацію, але введення спеціального підрозділу питання не вирішить. Зараз в управлінні формуються групи для роботи тут. Я і сам готовий працювати тут будь-де скільки буде потрібно».
Автор Юлія Моцна,
Оператор Віталій Сінєльніков
Телеканал "ВІК"
Просмотрено: 748 раз
