Ці рядки мені чомусь найбільше запам’ятались під час презентації нової збірки віршів нашого поета Михайла Пасічника, яка відбулась цієї середи в центральній міській бібліотеці Бердичева.
В читацькій залі зібрались, як завжди на подібних заходах, працівники інших бібліотек, вчителі мовники міських шкіл та місцеві журналісти. Але цього разу сюди завітали, так би мовити, і рядові прихильники поетичного таланту Михайла Павловича. І таких у нього немало, адже, за десятиліття творчості поета читачами тисяч його віршів стали безліч українців.
Нова збірка має назву «ТО – біла гарячка Росії» - рядки з вірша «То не конвой…», одного з сорока поетичних посилів на теми АТО та російської агресії.
На презентації наводили цитату Костомарова про те, що поети все в духовному житті починають першими, і лише за ними ідуть історики та дослідники. Саме таким першим літературним осмисленням останніх подій в Україні та за її межами стала ця невеличка друкована збірка віршів.
Розповідаючи про себе, Михайло Павлович згадав, як у 1988 році його серед інших 40 письменників з усього Радянського Союзу призвали на місячні збори для отримання лейтенантського звання. Саме тоді вийшла з друку повість «Сто днів до наказу», яка викрила армійську дідівщину Радянської Армії, і армійське керівництво вирішило показати письменникам «справжню» армію. Тоді поет писав вірші про офіцерську честь, якої сьогодні в російських офіцерів зовсім не залишилось. (Напевно тому, що більшість офіцерів у Радянській Армії були українці – авт.)
Працівниці бібліотеки, які були організаторами творчої зустрічі, читали багато віршів з цієї збірки, творча колега поета Тетяна Столярчук розповіла про свої враження від них, а керівник Бердичівської культури Олена Петрівська передала Михайлу Пасічнику слова вітання від міського голови, і запевнила, що традиція презентувати книги бердичівських авторів в міській бібліотеці продовжиться і в наступному році.
Після урочистої частини всі бажаючі могли купити книжечку тут же за символічну ціну і абсолютно безкоштовно підписати її у автора. А я заглянув у сусідню залу бібліотеки, щоб подивитись, що ж читають сьогодні бердичівляни. На жаль, із кількості та ступеню затертості книжкових екземплярів, стало зрозуміло, що читають вони в більшості російські детективи. Українських видань останніх років заледве знайшлось на кілька поличок. Якщо про російські серіали та кінофільми вже почали говорити в сенсі їх сепаратистського впливу на свідомість українців, то до книжок, напевно, ще черга не дійшла.
Працівниці бібліотеки таку непропорційність пояснюють відсутністю коштів і прямою забороною Кабміну Азарова самим заробляти ці кошти. І Азарова вже давно немає у центральній владі, та й підпорядковуються бібліотеки владі місцевій, тому зрозуміти цю алогічність чомусь важкувато.
Просмотрено: 512 раз
