Оркестром та хлібом-сіллю зустрічали пізно ввечері 16-го лютого на території 26-ї Бердичівської артилерійської бригади своїх побратимів – бійців уславленого 12-го батальйону «Київ». Близько півсотні героїв, котрі прибули до військової частини, – то не просто бойові соратники бердичівських артилеристів – вони, можна сказати, їхні охоронці та оборонці. Сформований переважно за рахунок добровольців-киян, 12-й батальйон одним із перших взявся викорінювати сепаратистів та агресорів з російськими триколорами у зоні АТО. Завжди билися, як леви, не раз зазнавали важких ран. Одну із таких ворожі «Смерчі» нанесли киянам під Дмитрівкою: тоді пекельний вогонь розніс мало не все батальйонне майно і техніку, та найстрашніше – забрав життя кількох славних синів України. Не раз «Київ» бив ворога пліч-о-пліч із бердичівськими «Богами війни», і зрештою, військовим командуванням було вирішено офіційно підпорядкувати 12-й батальйон Міністерству оборони та ввести його до складу 26-ї артбригади. «Київ» став ротою і почав забезпечувати супровід, охорону й оборону наших артилерійських підрозділів.
Андрій Маліновський, командир 26-ї Бердичівської артилерійської бригади: «Особовий склад 12-го батальйону зарекомендував себе, перш за все, відповідальним, пильним під час виконання завдань, його бійці ретельно перевіряли усі вантажі та цивільних осіб. Свого часу вони відновлювали боєздатність у центрі «Десна», і після того більше місяця були разом із нашими артилеристами під Дебальцевим. Зараз приїхали на місце постійної дислокації до Бердичева: відновлять знову боєздатність та приступлять до виконання завдань у складі 26-ї Бердичівської артбригади.»
Звістка про те, що після Дебальцевого на них чекає Бердичів, стала для них приємною несподіванкою, діляться бійці «Києва». Наразі триває ротація, кажуть, а далі хтозна – можливо, треба буде повертатися до містечка на сході, яке у прямому й переносному сенсі гримить сьогодні на весь світ. Але вони давали жару ворогові і дадуть іще, якщо буде треба, заявляють в «охоронній» роті, адже в їхньому розпорядженні є унікальна зброя.
Олег Котенко, заступник командира роти з забезпечення: «Самое главное – это дух, наш боевой дух. Он один стоит их десяти. Наш коллектив хоть и небольшой, но слаженный и очень дружный, мы всегда придем на выручку друг другу, в беде не оставим. Настроение сейчас хорошее, хотя и уставшие мы. Самое главное – не падать духом. И победа будет за нами.»
Через кілька годин після однієї радісної події до Бердичева прийшла друга: на залізничному вокзали чекали на 38 земляків-героїв з 11-ї самохідної гаубичної артбатареї 4-го дивізіону, очолюваної старшим лейтенантом Олександром Загорульком. Залізничники «задвинули» рухомий склад із хлопцями та бойовою технікою на дальню колію, до того ж зустріч дещо затягнулася. Прибулим на ротацію бійцям довелося обійти кілька потягів, аби нарешті побачити рідні обличчя, але що таке 100-200 метрів мирною рідною землею для тих, хто повернувся з війни?
У зоні АТО ці чоловіки знаходилися з липня 2014-го, вони пройшли Савур-могилу та Амвросіївку, а з перших днів грудня прикривали Донецький аеропорт. Звичайні, на перший погляд, чоловіки, звичайні українські герої – безкінечно, здається, стомлені тілом, але незламні духом та готові до кінця стояти за правду. Що її, як відомо, дві чи три не буває…
Андрій Маліновський, командир 26-ї Бердичівської артилерійської бригади: «Я дуже вдячний усім вам за пророблену роботу. На бригаду чекає багато завдань: зараз потрохи вона збирається у пункті постійної дислокації. Певні підрозділи вже прибули, хтось ще виконує завдання у зоні АТО і найближчим часом теж повернеться до Бердичева. Хто з вас забажає продовжити службу у підрозділах 26-ї артбригади – будь-ласка, але найближчим часом Указом Президента України особовий склад, котрий підлягає демобілізації, буде демобілізований. Найголовніше, що усі ми тепер – одна сім’я. 26 Бердичівська артилерійська бригада. Ніхто не буде забутий, зв’язок між нами підтримуватиметься і все буде гаразд.»
Бердичів, як і решта міст України, так скучив за справжнім миром та ось такими щасливими миттєвостями, і бійці 11-ї батареї принесли до міста це довгоочікуване щастя. Бердичівляни ніколи не стомляться дякувати їм за це.
Василь Толочко, секретар Бердичівської міської ради: «Останнім часом у Бердичеві дуже мало по-справжньому радісних подій, та сьогодні у нас радість. У всіх. Ви повернулися живими і навколо лунає гарна музика. Хочу подякувати вашим командирам й кожному з вас – за мужність, за героїзм, за те, що ви зробили для кожного з нас. Вічна слава тим, хто не повернеться з війни, вічна слава вам! Слава Україні!»
А вони стояли і не вірили, що нарешті вдома… Хтось не міг приховати посмішки, хтось виглядав навіть трошки розгубленим, хтось – вже звично серйозним. Але то нічого, кажуть, там – на сході, вони потужними «привітами» демонстрували різним «-ерівцям» та російським любителям поблукати на чужій землі на що здатна бердичівська артилерія. Ось лише щодо перемир’я…
Валерій Тихончук, командир відділення 11-ї артбатареї: «Можу сказати, що перемир’я як такого не спостерігається. Так, обстановка дещо змінилася: стало набагато тихіше, але є дуже багато диверсійних груп, які будь-якими шляхами прагнуть порушити перемир’я. Роботи багато, і я думаю, що все це ще нескоро закінчиться…»
Нікому з них хочеться воювати. Та усі, як один, заявляють: якщо буде треба, вони повернуться і зроблять так, аби російські так звані «гумконвої» не вирушали назад порожняком, аби той, хто через жагу свавілля, почав трубити, що, начебто, народився і все життя мешкав у «недоросії», або склав зброю, або згнив у землі. Українській землі. І так тому й бути. Ну а поки що нехай бердичівські герої займуться справами суто мирними – даруванням щастя тим, хто так чекав на них.
Андрій Квашук, механік самохідної гармати 2С5: «Дуже радий, дуже приємно, красиво так, салюти… Звісно, тут краще, аніж там. А там наші воїни воюють добре, задачі усі виконують, хоча буває і таке, що тяжко нам доводиться. Але нічого – тримаємося. Якщо треба буде, значить поїдемо ще раз. Ну а зараз… Вип’ємо з хлопцями по 100 г, завтра розвантажимо техніку, а післязавтра, думаю, вже додому. До дружини, до дітей.»
Автор: Олександр Єжель
Камера: Юрій Гавриш
Телеканал "ВІК"
Просмотрено: 594 раз
