На роковини смерті Сергія Сідлецького у Дмитрівці освятили пам’ятник Героєві

У жовтні 2015-го на могилі Героя освятили пам’ятник, з якого на рідних, побратимів та людей, які прийшли його поминути, дивився молодий, усміхнений Сергій.

Оксана Сідлецька, мама Героя: «Серце не приймає цього горя по тій причині, що це був добрий і люблячий син. Ми з Сергієм були друзями. Це було моє велике ведмежатко. Сергій був дуже добрячою людиною, ніколи не жалівся ні на що. Знаєте, біль така, що не можу передати. Він був люблячим сином, батьком, онуком, другом. У нього було все дуже добре у цьому житті. Але сталося це велике горе».

Повірити у те, що Сергія більше немає серед живих, рідним було несила. Люблячого сина і досі чекають вдома. Мама Героя розповіла: час не лікує, а біль роз’їдає із середини.

Оксана Сідлецька, мама Героя: «Кажуть: відпусти його. Я не знаю як це зробити. Я його жду. Коли його на кладовищі відкрили, думала, що то чужу дитину привезли. Це важко і боляче втрачати сьогодні дітей. Я в Бога просила, щоб його смерть була остання. Бо природно те, коли діти ховають батьків, а коли навпаки… Кажуть, час лікує. Нічого подібного, біль тільки загострюється разом з відчуттям того, що дитина більше до хати не зайде».

Коли ворог прийшов на рідну землю, Сергій Сідлецький навіть не думав ховатися чи відсиджуватись вдома. Навіть більше: покинув Іспанію, бо вважав, що він потрібний на Батьківщині. Ніхто крім нас – девіз десантників, який і вплинув на вибір чоловіка. Тож взявши військовий квиток, пішов до Бердичівського військкомату.

Оксана Сідлецька, мама Героя: «Пішов як тільки у березні закликали десантників з’явитися. Він пішов у військкомат, там йому дали, певно, повістку. Йому пропонували бути у 26 бригаді. Дуже багато друзів у нього в Мадриді. Він приїхав з Іспанії. Вони постійно звідти допомагали хлопцям».

За час служби Сергієві довелося привезти до Бердичева свого загиблого побратима Віталія Дульчика. З важким пораненням та контузією Герой міг лишитись вдома. Однак твердо вирішив повернутись до своїх товаришів по зброї.

Оксана Сідлецька, мама Героя: «Ми просили його, щоб місяць полежав у лікарні, війна, думали, скінчиться. Він сказав: мам, там 20-річні хлопці, ті ж сюди прийдуть як не ми. Коли було 40 днів, мені треба було хлопців тих побачити у Києві в госпіталі. Без рук, без ніг, але діти настільки патріотичні».

Він загинув у зоні АТО 5-го жовтня минулоріч. Обороняючи Донецький аеропорт, Сергій Сідлецький виїхав на бойове завдання. Від ворожого пострілу загорівся БТР. Наш земляк отримав смертельні поранення. Додому його привіз волонтер і хороший друг Олексій Мочанов.

Василь Толочко, секретар міської ради: «Олексій Мочанов сказав, що Сергій жив як герой, помер як герой. Ми повинні всі про це пам’ятати, адже пам'ять про Сергія залишиться у вулиці, яка названа на його честь. А головне – у наших серцях».

Оксана Сідлецька, мама Героя: «Той снаряд теж розірвав моє серце. Не можу дивитися телевізор, бо кожна загибла дитина – це як свою дитину хоронити. Причиною смерті написали: перелом верхніх ребер і лівої кінцівки. А коли відкрили на кладовищі, він був весь обгорілий, ліва рука була відірвана».

Бронежилет та каску Сергія рідні передали до музею у Бердичеві.

Згадуючи на могилі Сергія у Дмитрівці його як людину, мама подякувала усім, хто підтримав їхню родину. Побратимам, друзям, рідним, знайомим, пересічним громадянам, - усім, хто розділив горе сім'ї Сідлецьких.

Юрій Гостяєв, директор школи у Дмитрівці: «Приїхавши з далекої Іспанії, він знав, що потрібно захищати рідну землю. Найкращі сини і дочки її захищають. Одним із них був і Сергій. Безумовно, він був молодий і бажав жити багато років. Але більше за все він любив свою родину, місто, Україну і віддав своє життя за нас. Він бідний спить вічним сном, але ми завжди будемо пам’ятати про цю людину. Вічна йому пам'ять, слава героям, кіборгам, Україні!»

Журналіст: Юлія Моцна