Поламати-потрощити те, що створено для людей – наше все?..

Хтозна, чи зустрічається подібне в Європі, але в Україні перед тим, як щось збудувати чи облаштувати, ні-ні та хтось і озвучить, мовляв, чи варто – все одно зламають чи потрощать. Скільки розмов велося навколо необхідності реконструкції спортивного майданчика зі штучним покриттям на Червоній Горі, рахувати-не перерахувати. Майданчик відновили спільними зусиллями – міста й держави, на що, судячи зі всього, пішли чималі кошти, зовсім скоро, кажуть, офіційне відкриття. І ось маємо картину: хтось пошкодив одну з секцій огорожі.

Вже кілька разів йому доводилося міняти замки на вході до майданчика, розповідає Олег Рудніцький, а що робити, коли їх періодично збивають чи то такі охочі до футболу істоти з повною порожнечею всередині, чи то просто істоти первісні? Болти, що кріплять секції, зрештою, довелося заклепати, а що робити, коли раз за разом їх вивертали?.. Якимось дивом на місці залишаються глядацькі лавочки та урни, зауважує директор центру (самий час три рази об них постукати). Так і живемо: хтось будує, а хтось обмальовує, хтось створює, а хтось нівечить. Втім, звертає увагу Олег Рудніцький, він не радив би останнім заглядатися на майданчик.

Автор: Олександр Єжель

Камера: Юрій Гавриш

ТРК ВІК