Вони з честю виконали бойове завдання у зоні АТО і живими-здоровими повернулися додому: на території 26-ї Бердичівської артилерійської бригади урочисто зустрічали славетних «привидів» – бійців 2-го гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону. З березня по червень минулого року вони виконували бойові завдання на Херсонщині, починаючи з червня, били ворога «Точно у ціль» у районах Амвросіївки, Благодатного, Савур-Могили, Волновахи, Іловайська. Командир дивізіону полковник Сергій Смілянський наразі перебуває на сході країни, про те, що їхній підрозділ усі покладені на нього завдання виконав у повному обсязі, комбригу Маліновському доповів начштабу дивізіону Сергій Панченко.
Андрій Маліновський, командир 26-ї Бердичівської артилерійської бригади: «Про 2-й дивізіон ходить слава не лише у межах України: 4, 5 та 6 батареї – артилерійські «привиди» – своєчасно, влучно та на будь-якій відстані виконували свою роботу. Відважно і точно у ціль. Щира вдячність вам за виконану роботу, за те, що не зганьбили ані себе, ані рідних, за те, що лишилися вірними словам даної народові України присяги. Щира вдячність вашим близьким за те, що підтримували своїх чоловіків.»
Валентина Адаменко, заступник Бердичівського міського голови: «Ви – герої! Сьогодні від імені міського голови, від усіх бердичівлян хочу подякувати вам за ваш подвиг. Він був щоденним: ви берегли усіх нас, берегли Україну. Спасибі вам від усіх – від новонароджених і до зовсім стареньких. Ви зробили все, аби ми тут жили у мирі, та спокої, аби спали у теплих оселях. Низький вам уклін і шана.»
Звісно, військові чекали на повернення до рідного міста, до своїх сімей. Стверджують, що сповна довели «недоросам» та російським загарбникам, на що здатне українське військо. Зізнаються, що в їхніх перемогах є й заслуга бердичівлян, віддану та щиру підтримку яких вони відчували повсякчас. От якби ж то бачити подібне розуміння на сході…
Едуард Родіонов, командир взводу 2-го дивізіону: «Там воювати дуже важко, оскільки є люди, котрі нас не підтримують. Є ті, хто хоче допомагати, але не робить це через страх покарання. Якщо буде потреба, знову підемо відстоювати свою рідну землю. 2-й дивізіон зарекомендував себе добре, користувався заслуженою повагою серед піхотних підрозділів. Позивні, що ми мали, свідчать про могутність та потужність нашого дивізіону.»
Олена Родіонова, дружина героя: «Майже рік його не було… Сподівалася на те, що повернеться живим, якомога швидше, більше туди не поїде і що все буде добре. По телефону намагалася відволікти, розповідала про себе, про те, що робиться у мирному житті, аби менше думав про жахіття, що його оточувало. Найголовніше – не втрачати надію. Чим більше ми чекаємо на них, тим більше шансів, що вони повернуться живими.»
2-й дивізіон особливий не лише своєю самовідданістю, потужністю та злагодженістю: близько 90 % його бійців – не контрактники, а мобілізовані. Хтось із них, напевне, після демобілізації вирішить продовжити службу у ЗСУ, хтось відправиться до резерву, але й ті, й інші готові будь-якого моменту встати на захист України, нагадавши ворогові, хто то є – бердичівські артилеристи-«привиди».
Сергій Панченко, начальник штабу 2-го дивізіону: «Відчуття, звісно, дуже радісні: всі хлопці хотіли, щоби все це вже скінчилося, щоби повернутися додому, і нарешті це збувається. Всі надіються, що перемир’я буде виконуватися, меншою мірою, все, що від нас залежить, ми виконали. Зараз готуватимемося звільняти людей, мобілізованих рік тому і поповнюватимемо підрозділ молодими бійцями, які нині проходять навчання. Аби знову боронити Україну.»
Автор: Олександр Єжель
Камера: Юрій Гавриш
Телеканал "ВІК"
Просмотрено: 547 раз
