Сучасний автомобіль швидкої допомоги отримали артилеристи 26 бердичівської бригади у подарунок від датчан. Гості з північної європейської країни днями завітали в Бердичів, щоб передати такий цінний презент військовим. Всього в Україну представники датської волонтерської організації привезли три легкових автомобіля «Швидкої допомоги» закуплені в Швейцарії. Два з них вже відправилось до українських військових на Донеччину в артемівську лікарню та волонтерській групі з Пісок, а один прибув у наше місто для артилеристів.

На округе нардепа Александра Ревеги в поселке Паволочь, Попельнянского района, возникла реальная угроза безопасности местных жителей.

Бердичев продолжает радовать накалом политической борьбы. Благодаря военной хитрости мэра Бердичева Василия Мазура и героической юности политиков новой волны, сегодня за счастье народа борются только в Бердичевском районе. Борются жестко и принципиально.

Буквально кілька публікацій тому ми друкували подяку працівникам ЖЕКу №7 від мешканців будинків, що вони обслуговують, як знову слова вдячності линуть на їх адресу. Цього разу - від жителів Червоної гори.

Оркестром та хлібом-сіллю зустрічали пізно ввечері 16-го лютого на території 26-ї Бердичівської артилерійської бригади своїх побратимів – бійців уславленого 12-го батальйону «Київ». Близько півсотні героїв, котрі прибули до військової частини, – то не просто бойові соратники бердичівських артилеристів – вони, можна сказати, їхні охоронці та оборонці. Сформований переважно за рахунок добровольців-киян, 12-й батальйон одним із перших взявся викорінювати сепаратистів та агресорів з російськими триколорами у зоні АТО. Завжди билися, як леви, не раз зазнавали важких ран. Одну із таких ворожі «Смерчі» нанесли киянам під Дмитрівкою: тоді пекельний вогонь розніс мало не все батальйонне майно і техніку, та найстрашніше – забрав життя кількох славних синів України. Не раз «Київ» бив ворога пліч-о-пліч із бердичівськими «Богами війни», і зрештою, військовим командуванням було вирішено офіційно підпорядкувати 12-й батальйон Міністерству оборони та ввести його до складу 26-ї артбригади. «Київ» став ротою і почав забезпечувати супровід, охорону й оборону наших артилерійських підрозділів.

Поступово, крок за кроком, увійшла до нашої країни кровопролитна війна, яка триває вже майже рік. За цей час багато хто з нас усвідомив, що це таке – бути українцем і справжнім патріотом рідної землі, готовим померти за свою Батьківщину, за мирне небо над головою, за краще майбутнє своїх дітей. Ще з самого початку оголошення Антитерористичної операції, декотрі з військовозобов’язаних бердичівлян одразу записалися у добровольчі батальйони, щоб зі зброєю у руках стати на заваді ворогу. Інших призвали до лав Збройних Сил України вже під час першої-третьої хвиль мобілізації. Я був серед числа тих, хто призивався під час третьої черги, несподівано для себе у тридцять років змінивши професію журналіста на солдатський камуфляж розвідника 54-го розвідувального батальйону міста Новоград-Волинського. Для багатьох жителів Бердичева війна, що триває на Сході України, вважається чимось далеким, незрозумілим та тим, що не торкається особисто його. Що ми знаємо про події, які відбуваються там, на передовій? Лише те, що подають з екранів телевізорів та шпальт газет. А це – зібрані сухі факти про кількість обстрілів та загальне число вбитих і поранених. Адже, насправді, жодні новини не можуть передати те пекло, через яке пройшли наші військовослужбовці, виконуючи свій обов’язок перед державою та українським народом. Лише тоді війна стає близькою тобі, коли зіштовхуєшся з нею особисто…