Когда наш депутат инициировала общественные слушания по беспризорным собакам, многие «продвинутые» граждане восприняли это со скепсисом: мол, опять пустая болтовня. Опять разговоры, и сплошной пиар…Однако жизнь сама расставляет точки над «i», и всем становится понятно, кто есть кто. «Собачьи» слушания состоялись, принято решение по созданию рабочей группы, которая проработает все аспекты проблемы и даст свои конкретные предложения.
Ми вже згадували про те, що на в’їзді в Бердичів з житомирського напрямку, мають встановити новий знак. Оскільки старий перебував у вкрай аварійному стані, і постійно осипався, його вирішили знести після відповідних рішень комісії, що його обстежувала. Протягом минулого тижня старий знак «Бердичів» демонтували і вивезли комунальники. На його місці планується встановити новий, всі роботи з монтажу якого мають завершитись до Дня міста, тобто, наприкінці червня.
22 травня прах Тараса Григоровича Шевченка, згідно з його заповітом, було перепоховано в Україні. З того часу минули десятки років, але Кобзареве віще слово й досі живе і актуальне для всіх без винятку, українців. Кожен з творів поета й досі передає якусь часточку наших реалій, зрештою він вірив, що на звільненій від експлуататорів українській землі буде щасливе життя. Кожен з нас знає ким був для України її вірний син і хоч раз розгортав «Кобзар» та читав безсмертні рядки, що «кричать» про Україну. Він жив нашою країною до останнього свого подиху і був і є тією об’єднуючою силою для українців, завдяки якій будувалась державність.
19 травня під час святкування Урочистісті Зіслання Святого Духа у Всеукраїнському Санктуарії Матері Божої Святого Скапулярію відбулось загальне миропомазання Києво-Житомирської дієцезії.
23 мая - День кладоискателя. В этот день "увлеченные люди" искали клады, сокровища. На Руси считали, что слова Зилот и Золото, связаны между собой. По этой причине Симон Зилот считался в народе покровителем кладоискателей к нему обращаются с молитвой, прося о помощи в поиске сокровищ.
21-23 червня у Бердичеві в спортивному комплексі 26-ї артилерійської бригади пройшов IV фінальний тур Всеукраїнського клубного чемпіонату з настільного тенісу центрального регіону. Бердичівська команда вже четвертий рік приймає участь у змаганнях і усі попередні рази займала лише четверте місце. Але цього разу перемога посміхнулась саме нашим спортсменам: збірна команда "Крігер" під керівництвом тренера Анатолія Костенка здобула I місце, перемігши 12 команд з інших міст, та перейшла до Вищої ліги України. Команда з Києва зайняла ІІ місце, а Житомирська команда (ЖДТУ) зайняла останнє, ІІІ призове місце.
2006 р. —
у музеї історії міста Бердичева відкрито виставку, присвячену 150-й річниці з нагоди дня народження письменника Джозефа Конрада (1857-1924). В рамках заходу представлено 26 стендів, які розповідають про дитинство, юність, традиції роду, а також особисте життя польського письменника, який народився в селі Терехове нині Бердичівського району.
1991 р. —
у Будинку культури машинобудівного заводу "Прогрес" (нині це Палац культури ім. О.А. Шабельника) засновано міський центр "Юність" – об'єднання спеціалізованих гуртків, покликанням яких є розвиток дитячої творчість.
1906 р. —
цього дня вранці в Бердичеві було розібрано стару дерев'яну Миколаївську церкву, що знаходилась на вулиці Білопільській (нині вулиця Карла Лібкнехта). На її місці будівельники приступають до спорудження нової кам'яної церкви, будівництво якої було завершено у 1908 році. Детальніше...
1863 р. —
цього дня в Бердичеві було розстріляно учасників польського повстання, яке охопило терени Королівства Польського, Литви і частково Білорусії та Правобережної України. Повстанці, а це була переважно польська шляхта, прагнули здобути національну незалежність і відновити державність. Значну підтримку їм надавали селяни, переважно з місцевого польського населення. В ряді місць і українські селяни прихильно ставилися до повстанців. Так, у селі Гуровець Бердичівського повіту та в деяких інших селах селяни вступали до повстанських загонів і разом з польськими патріотами мужньо билися з царськими військами. Проте сили були нерівні. На придушення повстання царизм кинув велику й добре озброєну армію. Близько 20 повстанських загонів, що діяли на Правобережній Україні, були розгромлені, а частина з них перейшла на територію Галичини.
1647 р. —
єпископ Київський Станіслав Заремба з Калинова, оздоровлений іконою Матері Божої Бердичівської, цього дня підписав акт про офіційне визнання ікони чудотворною. Звістки про дію молитов при іконі поширилися Україною, Польщею, усією Європою. В наступні роки Бердичів став центром християнського паломництва вірних обох гілок християнства – православних і католиків.