Бердичівські волонтери, які протягом тривалого часу займаються благодійною місією, тепер не ламатимуть голову, в якій із точок у місті збирати допомогу армійцям. Адже сьогодні у «Крил Фенікса» є офіційний офіс, в якому координується робота усіх волонтерів. Фенікси жартують: тепер усі крапельки збіглися в одну річку, щоб направляти її течію за адресою. Поки одна частина волонтерів звикає до нової адреси, інша – освоює офіс.
Оксана Заводяна, волонтер «Крил Фенікса»: «За невелику плату орендуємо гараж і офіс. Адреса наша – Фрунзе, 23. Ми працюємо з десятої ранку і до шостої години і обов’язково в нас знаходиться хтось на території офісу постійно. І вночі інколи є робота. Буває, що 24 години на добу у нас хтось тут є».
У приміщенні, як і у гаражі, тепло, тож умови для роботи уже, кажуть, є. Тепер не страшно ту ж консервацію зберігати до відправки, адже вона боїться морозів.
Окрім допомоги війську на фронті, підтримують фенікси й усіх тих, хто перебуває у шпиталі. Родини військових же намагаються залучити до роботи, аби вивести хоча б на якийсь час із нервового напруження.
Оксана Заводяна, волонтер «Крил Фенікса»: «У нас, мабуть, кожна друга жінка в’язала шкарпетки і шапки у місті Бердичеві. У нас багато жінок, які привозять прямо з базару усе, що не спродали: якісь овочі, фрукти. У нас є багато вихователів у дитячих садочках, багато вчителів. Це теж волонтери».
Усі бажаючі можуть телефонувати або приходити до офісу і допомогти, чим можуть. Волонтери раді усім. Зізнаються, іноді приносять останнє, а іноді – приходять і самі по допомогу.
Оксана Заводяна, волонтер «Крил Фенікса»: «У нас був випадок, коли мама привела сина і говорити не могла: плакала. З’ясувалося, що треба було просто одягнути хлопця, а коштів абсолютно не було. Після того, як ми його одягали декілька днів, все подіставали по розмірам, мама була настільки вражена і не може ще дійти до тями».
Приходять до волонтерів і ті, хто не може більше дивитися черговий випуск новин, що нагнітає і без того тривалу депресію. Таким людям теж раді і, переконують, знають, як і чим зарадити.
Людмила, бердичівлянка: «Я сьогодні тут перший раз. І ви знаєте, за весь час, який іде ця операція АТО, я сьогодні отримала позитивний заряд. Неочікувано для мене те, як люди відгукнулися на проблему, яка у нас існує. Люди приносять останнє, намагаються допомогти, телефонують, привозять. Я ніколи не думала, що наш народ так об'єднається, що ми одержимі однією ідеєю. Краще би ми щось корисне інше робили, а не з ворогом боролися. А з іншої сторони, те, що нас запросили сюди допомогти, сприймаю із задоволенням і відкритою душею».
За підготовкою стрічок для в’язання майбутніх маскувальних сіток жінки не помітили, як промайнув день. Переконують: готові зробити усе, що попросять солдати, щоб потім фенікси привезли необхідне до зони АТО.
Людмила Коновалюк, бердичівлянка: «Так, я пенсіонерка, живу я одна, діти живуть окремо, я і вирішила допомогти».
Волонтери і далі продовжують збирати усе, чого потребують військові. Іноді – це непередбачувані речі, такі, як шини до бензопил. Та в основному – ті ж речі побуту, продукти, ліки.
Автор: Юлія Моцна,
Оператор: Віталій Сінєльніков
Просмотрено: 522 раз
