Жахливі роки життя українців

Згадаємо 1932 – 1933 роки... Біль людей, які пережили важкі роки життя, залишається лише у їх сердцях. Підростаюче покоління не замислюється над тим, як мало людей-очевидців тих часів залишилося у нас в країні, тимпаче у нас – на Бердичівщині. Нам, молоді, потрібно більше спілкуватися саме з старенькими бабусями та дідусями, щоб дізнатись і зерегати хоч жахливі, але все ж таки сторінки своєї історії.
І саме з цього приводу волонтери БГМО „ФЕНІКС” відвідали свідка голодомору.
По відомій вже давно нам адресі, ми завітали в гості до бабусі. За чашечкою чаю „зав’язалася” розмова про початок голоду в країні. Про те, як у людей відбирали запаси харчових продуктів навіть не залишаючи бухінця хіба. Вставала у 3 години ночі, щоб прийти вчасно на видачу 200 грамів хліба. У той час хліб коштував 100 рублів, уявіть собі хто його зміг би купити – говорить старенька бабуся із сьозою на очах. Я дякую Богові, що у роки голодомору працювала на шкіряному заводі, який давав по 200 грамів буряка, завдяки цьому „трималися”. Навіть були випадки коли сім’я вбивала навмисне своїх членів родини і їли, але моя мати говорила що це дуже великий гріх. Ми мешкали біля ставу, і рано-вранці ходили ловити черепах. Принесши їх до дому мама обшпарювала кип’ятком і ми їли. Таємно тримали корову але розумієте, яка може бути корова коли самому не було що їсти. Піде брат накосить буряну та й вже є якесь молоко. Бували дні коли навіть не то що корова їла бурян, а навіть і ми. Зварить матуся бур’яну забілить молоком так і жили, надіявшись на краще життя – продовжує старенька.
Під час голодомору, моя старша сестра пішла на поле по колоски, які де-не-де залишилися лежати на сирій землі після збору врожаю. Вартові побачивши Катерину одразу заарештували і відвезли у в’язницю на 2 роки ув’язнання. Цей закон називався „пять колосків”, за порушення якого давали 2 – 4 роки арешту. Але їсти хотілося і ми всеж таки ходили і зберали. У місті голод переносився трішки легше, із сіл забирали хоч яку, але все ж таки їжу і привозили до міста.
Про 33 рік я розповідаю усім – дітям, онукам та близьким людям ,бо як іду викидати сміття, то не можу дивитися на те, що люди викидають святий хліб просто у контейнери з сміттям, це посто жахливо! – сказала нам на останок очевидець голодомору 1932-33років.

Євген Війтюк та Алла Герасимчук
волонтери БГМО „ФЕНІКС”