Випадок

Спочатку Андрій Федорович соромився з'являтися на людях. Позбавитися комплексів допомагав друг, теж інвалід. Підбадьорювали дружина, діти. І чоловік знайшов в собі сили не тільки жити, а й працювати, щоб не бути тягарем для рідних.

Андрій Федоров, водій таксі: « В цьому заслуга моєї дружини на 80 %. Вона боролася за мене. Я сам за характером не можу сидіти вдома. Мені потрібна воля і повітря. Зранку прокинувся - одразу в гараж. Хотів усе робити сам »

Найкращою реабілітацією для Андрія Павлова стала праця. Нею він доводив супільству свою повноцінність. Зварювальник і водій за освітою, заходився ремонтувати автомобілі, потім пішов у таксисти. Став допомагати товаришам по нещастю – переобладнувати авто під ручне керування. Розповідає, що за все життя лише раз приїздив на СТО. Після цього вирішив усю роботу виконувати сам. Гараж для автомобіля усією родиною будували – по цеглині.

Андрій Павлов – не єдиний, хто попри інвалідність не відмовився від самореалізації. У місті працює 4 таксисти із обмеженими можливостями.

Андрій Павлов, водій таксі: «Усім, хто звертається допомагаю. Інвалідам і здоровим. Нікому не відмовляю»

Тим, хто опинився у схожій ситуації Андрій Павлов радить не втрачати інтересу до життя і не бути закомплексованим. Він, як ніхто, знає, як важко нині інваліду. Але опускати руки ніколи собі не дозволяв. Звик до всього і каже, що труднощів не помічає. Та попри величезну силу волі, Андрію Павлову не під силу зробити все.

Андрій Павлов, водій таксі: «Хотілося, щоб у мерії допомогли. Можливо, там у них фонд допомоги є для таких, як я. Мені потрібні матеріали для туалету і ванної. Оце і все. Інше у мене є: дружина, діти і онуки».

Якби не інвалідність Андрій Павлов міг і не бути таксистом. Міг не допомагати лагодити автомобілі іншим. Але чоловік прийняв і несе свій хрест. І кожного дня говорить собі, що здаватися не має права.