Реквієм за душами невинно загиблих земляків у 1932-
1933 роках прозвучав у міському Палаці культури. У ці дні по всій Україні сумують за мільйонами співвітчизників, яких перемолола жорстока машина тодішнього радянського керівництва. Його політика була спрямована перш за все проти українського селянства як носія мови, культури та ідеї незалежності.
На думку керівників Бердичева, події 30-х років минулого сторіччя є національною трагедією, яка відлунює у серцях нинішнього покоління.
Василь Толочко, секретар Бердичівської міської ради: «75 років тому трапилася велика трагедія в історії українського народу. Ця трагедія не оминула й Бердичев та Бердичівський район. У місті проходить ціла низка заходів із метою ще раз і ще раз згадати ті роки, згадати тих, хто не вижив. Ці заходи – як загальноміські, так і в межах шкіл та дитячих садочків.»
Масштаби лиха ретельно приховувалися не тільки від світової громадськості, а й, насамперед, від кількох поколінь наших співвітчизників. Сьогодні свідчення очевидців Голодомору вражають.
Люди не спроможні щось змінити в минулому, але в змозі дати йому об'єктивну оцінку, а також винести з того уроки і запобігти поверненню гірких і драматичних сторінок історії, переконані організатори заходу.
Сьогодні, кажуть, усі погляди спрямовані на молодь, яка має пам’ятати про події 32-33 років. Це стане своєрідним меморіалом, в якому буде втілено спокуту перед невинно загиблими і ненародженими українцями.
Лариса Куліченко, керівник зразкового фольклорного ансамблю «Вінець» (БДТ ім. О. Разумкова): «Обов’язково потрібні такі заходи. Хочеться лише, щоб проводилися вони не для «галочки». Мені здається, що на сьогоднішньому вечорі душі дорослих та дітей пройняло. Навіть тим, що звучали слова, які ми всі чули від своїх батьків, дідів та прадідів... Саме такі моменти мають дітей чомусь навчити.»
Автор: Олександр Єжель
Камера: Віталій Сінєльніков
Матеріал передруковано з ТРК "ВІК"