Справжнісіньке українське весілля відгуляли... учні та вчителі 6-ї школи у Бердичеві Житомирської області.
Таким способом колектив закладу відзначив завершення тижня української мови та літератури. По часу цей захід співпав із вивченням дев’ятикласниками весілля як обряду. Отож, геть «суху» та нудну теорію, вирішили вчителі: хай живе практика! Хто зна, можливо, зовсім скоро учасники свята примірятимуть справжні весільні сукні та костюми, отже участь у такій виставі мала піти їм на користь, повідомляє ВІК
.
Людмила Патій, директор ЗОШ № 6: «Весілля є одним із найважливіших моментів у житті людини. А ще — це народні традиції, це те, що народ забув, а ми намагаємося відтворити... Я вдячна своїм вчителям, які приділили велику увагу підготовці цього свята.»
На цьому весіллі все, як у житті. Ще не пройшла пора таємних побачень та палких освідчень, а молодий вже сватів засилає. Зазвичай, ця процедура відбувалася у неділю, по обіді.
Навряд чи хтось нині відповість, коли вперше засватали дівку. Й досі у багатьох представниць слабкої статі при слові «сватання» починає частіше битися серце, їхні батьки стійко намагаються зберегти спокій, а парубок – приховати тремтіння рук. Хто відчував себе, як риба у воді, то це старости. Поки молоді сором’язливо опускали очі та червоніли, ті чинно та люб’язно спілкувалися із батьками дівчини. На нашому весіллі про те, щоб дати старостам гарбуза не було й мови, отже на молодих, їхніх родичів та друзів чекав обряд урочистого скріплення згоди обох сторін на весілля – заручини. Від заручин батьки молодого називали наречену невісткою, а батьки молодої нареченого – зятем.
Вважалося, що зі своїм дівоцтвом молода прощалася на дівич-вечорі. Її подруги плели для неї вінка, дівчина просила у батьків благословення на запросини, а коровайниць — спекти гарний коровай. До подруг молодої приєднувалися парубки. Вони співали та жартували одне з одного до самої ночі. Тим часом дорослі завершували останні приготування до дня, який мав запам’ятатися закоханим на усе життя.
Викуп молодої, розплітання коси й накладання вельону, батьківське благословення та вінчання у церкві – на нашому весіллі все по-справжньому! На столах, як водиться, було повно різної смакоти, на адресу молодих звучала вітання.
Гарно випивши та вдосталь закусивши, гості забажали танців. Настав час попрацювати музикам. Ті себе довго вмовляти не змусили і селом залунала полька.
Олександр Яневич, учень ЗОШ № 6: «Сьогодні ми живемо у ХХІ сторіччі, коли традиції українського села потихеньку забуваються... Я виконував доволі складну роль свата, думаю, що впорався із нею.»
У 6-й школі вважають, що вручення конвертів із грішми знецінює зміст подарунка. Тому на цьому весіллі у якості презентів лунали щирі пісенні та усні звернення й побажання.
Свято наближалося до завершення... Ніхто з гостей не залишився без шматка духмяного короваю. На запрошених чекав чи не найхвилюючий момент будь-якого весілля – покривання молодої.
Час вміє не тільки поспішати, але й повертатися на круги своя, стверджують організатори заходу, вони вірять, що прадавні весільні символи заповнять душі дітей та дорослих чимось знехтуваним й призабутим.
Світлана Лавренова, вчителька укр. мови та літератури ЗОШ № 6: «Ми хотіли донести до дитячих сердець те, що весілля — це свято, а весілля за всіма прадавніми звичаями — свято подвійне.»
Наталія Корбут, вчителька укр. мови та літератури ЗОШ № 6: «На мою думку, дітей 6-ї школи відрізняє те, що будь-яку ідею вони сприймають із величезним ентузіазмом. Вони повністю віддалися своїм ролям, і я думаю, що цей захід залишиться у їхніх думках надовго. Мабуть, довше, ніж просто навчання.»
Надія Яворська, вчителька хімії ЗОШ № 6: «Надіюся, що коли сама виходитиму заміж, ми із нашим колективом відгуляємо таке саме гарне весілля. Сподіваюся також, що люди повернуться до своїх коренів і відзначатимуть весілля так само гучно й яскраво.»
Автор: Олександр Єжель
Камера: Віталій Сінєльніков
їМатеріал передруковано з "Житомир-Інфо"
Просмотрено: 1372 раз
