«Футбол — це гроза, футбол — це азарт, футбол — це атака, удар і гол». Так говорять про цю командну гру бердичівські митці. Футболісти ж вбачають у ній дещо таке, що змушує їх виходити на поле і в 5, і в 45 років. Варто лише одного разу нею захопитись. Скількох людей закохав у футбол за своє життя тренер Леонід Копитко, він і сам точно не визначить: їх сотні.
Леонід Копитко, ювіляр, тренер-викладач Бердичівської ДЮСШ: «В мене є порядка 30-ти гравців, які грали в командах майстрів різних ліг. Нині тут на майданчику є людина, яка за останні сто років історії Житомирського футболу вважається кращим гравцем. Це Володимир Шишков. Мої вихованці працюють тренерами у різних спортивних школах, більшість наставників у нашій ДЮСШ — теж мої вихованці».
30-го січня тренер відзначив 70-річний ювілей. Щороку напередодні дня народження Леоніда Степановича до нашого міста звідусіль поспішають його вихованці, аби привітати свого наставника та зійтися у товариській матчевій зустрічі. Цього разу свою майстерність демонстрували ветеранські футбольні команди Бердичева, Борисполя та німецького міста Бад-Зегеберг. Іноземців запросив один з вихованців тренера Леонід Поляков. Свого часу чоловік пройшов через школу Копитка, закінчив льотне училище, а згодом виїхав до Німеччини.
Леонід Поляков, вихованець Леоніда Копитка: «Один из них — это комиссар полиции, он у нас капитан, второй переехал у нам в город из Гильзенкирхера, еще двое парней — это наши эммигранты. Один из Запорожье, уже 10 лет живет в Германии, второй — из старых екатерининских немцев. Мы должны были привезти 7-8 человек играющих, но у них не получилось. Вообще немцы визитом довольны».
Хольгер Тіман, начальник поліції м. Бад-Зегеберг (Німеччина): «У 2001-му році я познайомився із Леонідом Поляковим, уродженцем Бердичева, коли він переїхав до Німеччини. Він, так само, як і я, цікавиться футболом, і це поклало початок нашій дружбі. Леонід завжди повторював, що хоче показати мені свою батьківщину, і ось у 2010-му це сталося».
Футбольна зустріч представників різних країн і культур проходила приязно, динамічно, професійно та була насичена емоціями.
За перебігом подій на полі стежив ювіляр, встигаючи також приймати вітання та відповідати на дзвінки. Коли ще, як не на свій день народження, можна зібрати усіх, кого долучив до спорту. У матчі взяли участь і ті, хто став займатися футболом професійно, і ті, хто пішов іншими життєвими стежинами. Та від цього своїх спортивних навичок не втратив. Гра вийшла цікавою та змістовною, говорять її учасники. Німецьким футболістам заважав сніг, але у зустрічі з бердичівським «Ветераном-1» вони перемогли.
Вілфрід Калідж, тренер з футболу (м. Бад-Зегеберг, Німеччина): «Гра була важкою на цьому полі. Було незвично холодно, і поле вкрите шаром снігу. Можна навіть пошкодитись. Але все було добре. Мої враження про Бердичів надзвичайно хороші. Це дуже гарне місто з гостинними приязними людьми. Я задоволений прийомом».
У шістдесятих роках востаннє бачив свого наставника нинішній харків’янин Петро Болдирьов. Про ювілей Леоніда Копитка чоловік дізнався випадково через інтернет. І вирішив негайно навідатися до міста, в якому починав своє футбольне життя.
Петро Болдирьов, вихованець Леоніда Копитка: «Леонид Степанович формировал из нас личностей, просто учил нас человеческим ценностям и качествам. Поэтому все его ученики — люди воспитанные и состоявшиеся. Я, например, имею честь относиться к харьковскому клубу второй лиги «Арсенал».
Скільки б часу не пройшло, повага і любов вихованців до свого тренера не зменшуються. Розповідаючи про Леоніда Копитка, вони сходяться на одному: він вчив їх життю, прищеплював моральні якості.
Олег Ростковський, вихованець Леоніда Копитка: «Завдяки Леоніду Степановичу я вперше поїхав на поїзді на змагання. У тренера були свої правила. Якщо ти займаєшся спортом, ти не повинен пити і палити. Для нас Тренування були найцікавішим часом, чи чекали його, щоб зібратися разом і почати заняття. Завдяки моєму тренеру я став людиною».
Леонід Поляков, вихованець Леоніда Копитка: «Леонид Степанович для меня как отец. Когда родители теряли надо мной нити управления, когда я был молодым и энергичным, этим занимался Леонид Степанович. И таких уличных пацанов, как я, были десятки. Всех он прихватывал и заставлял тренироваться, привлекал к жизни, и к футболу, и ко всякой работе. Он необыкновенный человек и учитель с большой буквы. Я ему очень благодарен. Моих родителей уже давно нет, и с Леонидом Степановичем я поддерживаю связь».
Святкування ювілею продовжилося у міському Палаці культури. Туди, окрім вихованців, прийшли колеги, друзі, рідні Леоніда Копитка, представники влади та спортивного керівництва області. Бердичівські посадовці від імені міського голови вручили ювілярові почесну грамоту і телевізор, аби Леонід Степанович завжди був у курсі всіх спортивних подій. Грамоти і подяки привезли також з Житомира. Там з позитивного боку знають і самого тренера, і його численних учнів. Після бердичівської ДЮСШ вони переходили до Житомирської, залишаючи там про себе гарне враження.
Микола Сусюра, дир.дитячо-юнацької футбольної школи олімпійського резерву (м. Житомир): «Они были очень хорошие и положительные в моральном плане, эти ребята, я не помню, чтобы они на кого-то голос повысили, когда были в сборной команде, или чтоб у них были какие-то нарушения».
Олександр Чернявський, голова обласної федерації футболу: «Леонід Степанович нас об’єднує у цій футбольній системі, тому ми завжди ставимось до нього з повагою. Окрім того, він бере активну часть у громадській роботі — він арбітр, інспектує футбольні матчі на обласному рівні. Його поважають спеціалісти області та України»
Бердичів зажди готував достойні футбольні кадри, відзначили гості. Вирощені Леонідом Копитком зірочки перетворились на всесвітньо відомих зірок. Вони ставали чемпіонами України, призерами та володарями Кубків, перемагали у різноманітних спартакіадах. Все тому, що починання тренера підтримували на рівні влади, переконаний голова обласної федерації футболу.
Олександр Чернявський, голова обласної федерації футболу: «У Бердичеві, як ніде більше, міська рада і мер міста приділяють багато уваги футболу. Допомагають, головне, допомагають фінансово, а це дуже важливо».
Леонід Копитко народився у Бердичеві у 1940-му році, мав двох старших братів. Батько майбутнього тренера пропав без вісти на війні, тож із дитинства хлопець вчився розраховувати на власні сили. У 12 років почав відвідувати дитячо-юнацьку спортивну школу і відтоді, каже, футбол став справою усього життя. З 18-ти років Леонід Степанович працював на заводі «Прогрес», одночасно виступав за тамтешню футбольну команду. Наприкінці 50-х — на початку 60-х років «Авангард», що його потім перейменували на «Прогрес», була найсильнішою командою Житомирщини, адже в її складі були люди, які повністю віддавалися грі.
Учасники цієї легендарної команди, колеги та однодумці піднялися на сцену, щоб потиснути руку своєму правому захисникові — Леонідові Копитку. Услід за ними вітали ювіляра вихованці, а також гості з Німеччини. Останні на згадку про відвідини отримали від представників міської влади картину.
Готуючи кадри для світового футбольного співтовариства, Леонід Копитко встигав приділяти увагу своїй родині. Розповіла присутнім дружина ювіляра, яка підтримує його по життю ось уже 49 років.
Роза Копитко, дружина ювіляра: «Сколько я его помню, он всегда был, есть и будет любящим мужем, отцом, дедушкой. У нас двое чудесных детей и мы радуемся пяти внукам. Я поздравляю своего юбиляра с такой датой, жизнь наша прошла быстро, как один миг».
Понад сорок років Леонід Копитко працює тренером, здебільшого — у дитячо-юнацькій спортивній школі. Пропонували, каже, змінити місце роботи, але він залишався вірним Бердичеву. Нині ювіляр навчає футбольному мистецтву дітей 2000-го року народження і мріє, аби місто і надалі розвивалося у європейському напрямку.
Леонід Копитко, ювіляр, тренер-викладач Бердичівської ДЮСШ: «Но он будет еще краше в том случае, если в нем будет Дворец спорта, куда смогут ходить все жители города. Я буду горд и тем, если в нашем городе будет несколько футбольных площадок с синтетическим покрытием, где наши воспитанники смогут проводить соревнования разного уровня».
Автор: Інна Покотилюк
Камера: Віталій Сінєльніков
Джерело: ТРК "ВІК"
Просмотрено: 1910 раз
