Проект “Світло в темряві — справедливі народів світу” має перші результати

Півтора місяці минуло відтоді, як громадські організації “Фенікс” та “Воскресіння” спільно з польським осередком “Брама Гродська” започаткували проект. “Світло в темряві — справедливі народів світу” має на меті пошук і запис свідчень людей, котрі у роки Другої Світової війни рятували іншим життя, допомагаючи переховуватися. Щодня пошуковою діяльністю, штурмуючи архіви та оселі громадян, займаються волонтери.

Любов Трибун, координатор проекту “Світло в темряві — справедливі народів світу”: “Долучилися також засоби масової інформації , зокрема у всеукраїнському виданні газети “Експрес” вийшла публікація про початок даного проекту, де було зазначено, що люди, які є свідками тих жахливих подій, які у роки Другої Світової війни допомагали людям інших національностей, мають розповісти, поділитися інформацією. Адже історія повинна бути вимовлена, історія повинна бути з вуст очевидців”.

Регіна Власюк, очевидець: “Як їх бідних гонили, з собаками, німці. Хто не міг іти, того волокли, били. Це все було на моїх очах. Внизу у нашому двоповерховому будинку ніхто не жив, і ми чули, що у дворі хтось стукає. Батько зійшов на низ і запустив людей. Кому вдавалося відбитись від колони, ті пробігали між нашими будинками і стукали в двері, щоб ми їх рятували. Ми їх переховували, але недовго, бо не можна було: німці та поліцаї постійно нишпорили хатами, дивилися, де вони, виганяли їх”.

Імен та подальшої долі перехованих жінка не знає. Сиділи вони у підвалі недовго, тікали з приходом ночі. Окрім того, згадує Регіна Власюк, у темну пору доби до кляштору під’їжджала машина, у неї заганяли євреїв і вивозили їх на аеродром.

Регіна Власюк, очевидець: “Всі подружки мої збиралися, ми бігли туди дивитися на те пекло. було дуже складно, ми переживали, що людям роблять таке горе. там їх знищували, так тривало дня 2-3. Вони спочатку зганяли людей у малих кількостях, а потім усіх збирали у кляшторі”.

Під натиском радянських військ німці стали відступати і підривати будівлі. Рятуючись від вибухів, родина Регіни Власюк пішла до родичів на сусідню вулицю. Після бомбардувань повертатись було вже нікуди. Пізніше жінка мешкала у селі на Хмельниччині, згодом перебралася до Калинівки.

Регіна Власюк, очевидець: “А люди, які жили у сусідньому двоповерховому будинку, сховалися у підвалі. Німці, відступаючи, підірвали наш будинок і сусідський. Всі люди там загинули. І ще підірвали правий кут фортеці над самою річкою. Так засипали дорогу, щоб наші війська не могли пройти”.

Працювати з такими людьми, змушуючи їх пригадувати неприємні моменти життя, складно, кажуть волонтери. Інша проблема, з якою зіткнулися під час реалізації проекту, це те, що багатьох очевидців нема в живих. Та як би там не було, волонтери планують щодня працювати над тим, аби історія була збережена.

Любов Трибун, координатор проекту “Світло в темряві — справедливі народів світу”: “В подальшому ця інформація буде оприлюднена у ЗМІ, перекладена на польську мову і буде розміщена на сайті громадської організації “Брама Гродська” (м. Люблін, Польща). Також отриману інформацію ми будемо писати на відео-та аудионосії. Історію потрібно знати, щоб не допустити повторення тих жахливих подій”.