У Бердичеві відзначили 21-у річницю виводу радянських військ з Афганістану

Скільки б часу не пройшло, серця кровоточать від ран, а в душі чорні літери видно — ДРА. На 21-ту річницю виводу радянських військ з Афганістану у місті віддавали шану людям, які у мирний для Батьківщини час побували у пеклі “гарячих точок” планети. 15 лютого — день радісний і водночас скорботний, відзначив голова Української спілки ветеранів Афганістану Сергій Червонописький. Радісний тому, що саме цього дня 21 рік тому скінчилась війна, а скорботний через те, що для багатьох воїнів афганські гори навіки стали притулком. Не дати кривавому десятиліттю піти у небуття та увіковічити пам’ять усіх, хто пройшов Кандагар і Кабул, нині намагаються сучасники. За роботу над проектом “Мій біль – Афганістан”, де вміщено пісні, фотографії та спогади афганців, директора міської фільмотеки Альфреда Рущиця відзначили медаллю “За заслуги III-го ступеня”. Такі ж відзнаки вищих ступенів отримали учасник бойових дій в Афганістані Віктор Колісніченко, головний лікар військового шпиталю Леонід Сога, голова Бердичівської спілки воїнів Афганістану Микола Вдовиченко.

У тому, що в місті виникають такі проекти і що пам’ять про солдатів чужої війни жива, є заслуга й міської влади, сказав Сергій Червонописький, вручаючи подяку міському голові. На згадку про відвідини Василь Мазур подарував гостеві картину із краєвидом Бердичева, шаблю та диск з проектом фільмотеки.

Місто має пишатися своїми героями і знати їх у обличчя, впевнений учасник бойових дій в Афганістані Валерій В’юшков. Один з таких бердичівлян, розповідає підполковник, після двох років служби у гарячій точці добровільно залишився на два понадстрокові. Стер не одну пару чобіт у горах Афгану, і лишився живим.

Валерій В’юшков, учасник бойових дій в Афганістані, підполковник: “Коли він був солдатом, він отримав медаль “За відвагу” та інші урядові нагороди. Будучи прапорщиком, а потім командиром взводу, він отримав бойовий орден “Червона зірка” та інші нагороди. Не думайте, що його нема серед нас, він є, він, як кажуть, живіший за усіх живих. Він вселяє у нас упевненість у завтрашньому дні. Його любили солдати, його цінували офіцери, з ним радились командири. Він був просто аксакал Афганістану, або просто по-російськи - “дід”.

“Дідом” Віктор Колісніченко став тому, що рік служби в Афганістані йшов за три. Багато хто з солдатів цей рік не проживав.

Валерій В’юшков вручив ветерану-афганцю табельну зброю. Це, каже підполковник, найкраще, що можна подарувати бойовому товаришеві, з яким, без перебільшення, можна піти у розвідку.

Пам’яттю серця і правдивою історією нині є афганські пісні. Вони звучать так само щиро та невимушено, так само навертають на очі сльози, навівають спогади про гарячі бої, як і колись. Традиційно у день вшанування учасників бойових дій на території інших держав перед бердичівлянами виступив гурт “Контингент” - аматорський колектив Українського союзу ветеранів Афганістану, який є лауреатом багатьох фестивалів афганської пісні.

Наступного дня громадськість Бердичева зібралася на мітинг-реквієм біля пам’ятника воїнам-інтернаціоналістам.

Таких, як Олексій Бочаг, були тисячі. Понад 160 тисяч українців воювали в Афганістані. 3 тисячі 340 пекучих днів і холодних ночей, щодоби там гинула одна людина, двоє отримували поранення. 27 наших земляків загинули, один пропав безвісти. Афганці – особливі люди.

Василь Мазур, Бердичівський міський голова: “Вони особливі своєю силою духу, відвагою, любов’ю до життя і вмінням цінувати це життя. Бо вони бачили, як життя їхніх друзів висить на волосині, вони чули, як смерть дихає в спину. Вони боролися за мирне життя для інших народів, жертвуючи своїм власним. Мабуть, тому, слово “Афганістан” і досі болем віддає у наших серцях”.

Краще за інших знають ціну життя і дружби самі учасники бойових дій. Вони єдині у думці, що війна не буває справедливою чи несправедливою, вона завжди аморальна. Багато хто цього не розуміє, й сьогодні продовжує запитувати у воїнів: а що ви там робили і що вчинили героїчного?

Олег Коріненко, учасник бойових дій в Афганістані: “Вже те, що ми сьогодні тут стоїмо. Те, що ми повернулися до своїх дружин, дітей, матерів, це, напевно, вже саме по собі є подвигом”.

Нині афганці змінили військову форму на цивільний одяг і зайняли активну громадянську позицію, стали справжніми вихователями юного покоління, прикладом патріотизму та мужності для теперішніх військовослужбовців. Вони обіцяють пам’ятати загиблих побратимів, триматися разом та щороку приходити на це святе для них місце.