Щоп’ятниці у Бердичеві панує “МАФІЯ”

Щоп’ятниці увечері вулиці Бердичева забарвлюються двома кольорами — червоним й чорним. Але не любов із журбою ходять містом — то у смертельний двобій із мирними мешканцями вступає жорстока й підступна мафія. Як стверджує відомий вислів, цю кримінальну спільноту неможливо побороти — її можна лише очолити. Близько півроку тому таку роль взяв на себе Михайло Солодкий. Зусиллями лідера молодіжної організації “БОМОНД” група хлопців й дівчат захопилися модною грою під назвою “Мафія” і з задоволенням щотижня вправляються у володінні даром переконання й лицедійстві, демонструючи здатність мислити хто аналітично, хто — інтуїтивно, хто — комплексно.

Михайло Солодкий, голова БМГО “БОМОНД”: “Я почав грати у “Мафію” приблизно 8 місяців тому. Дуже довго їздив до Житомира: мене запрошували друзі-члени тамтешньої “Мафії”. Спочатку я не зовсім розумів, що це таке, але мене вмовили кілька разів зіграти. Так я вирішив створити “Мафію” у Бердичеві і ось півроку у нашому місті існує клуб “Два кольори”, до якого залюбки ходить молодь.”

Серед 10-ти гравців троє є членами мафії — “чорними”. Згідно правил, вони знають одне одного в обличчя на відміну від решти, якій жереб визначив роль чесних — “червоних” — громадян. Вночі трійця

мафіозі, очолювана Доном, потайки визначає тих, кого має вбити. Обирають, зазвичай, більш досвідчених гравців. Громаді міста не позаздриш: її члени всліпу намагаються вирахувати зловмисників. Хоча чому всліпу? На допомогу їм приходять розум, спостережливість, досвід...

Кожен гравець має право висунути підозрілу йому кандидатуру на голосування. Головне — довести, що кандидатура ця має залишити гру. Переконати решту, що це — єдино необхідний і правильний шлях непросто. Але на кону мирне життя міста. Або ж безкарне — мафії... І гравці ризикують.

Лілія Козленко, член клубу “Два кольори”: “Мабуть, необхідно спочатку визначити тих, яких одразу ж потрібно “викинути”. Це ті, хто сидить біля тебе (аби вони не почули від тебе жодного шороху), це — більш досвідчені гравці, які можуть помітити найменше твоє хвилювання. Головне — треба тримати себе у руках і бути більш розкутим. Тоді усе вийде.”

“Червоним” важко, вони нерідко помиляються, не вірячи своїм і приймаючи “поганих” за “хороших”. Несправедливо обвинуваченим і вже “мертвим” мешканцям нічого не залишається, як, обурившись через прикру недовіру до них, застерегти колег від подібних помилок у майбутньому.

Мафія зловтішається... Вона все ближче до перемоги та узурпації влади. Її бійці помилок не вибачають: влучний потрійний постріл — і у місті знову проливають сльози та лунає траурна музика.

У той час, як Дон та його гвардія намагаються вибити з гри представників мирного населення, ті відчайдушно вираховують: хто ж під маскою звичайної людини приховує “чорне” обличчя холодного убивці. Чільна роль у цій справі відводиться головному борцеві з мафією — шерифу. Непогано роль останнього вдається Івану Брацюню. За підсумками ігор його не раз висували на “кращого гравця” саме за чітке й безпомилкове виконання обов’язків головного правоохоронця міста.

Іван Брацюнь, член клубу “Два кольори”: “Бути шерифом — значить володіти містом. Треба довести до людей, що ти шериф — натяками, жестами... Але так, щоб не побачила мафія. Це — дуже відповідальна роль, адже саме від шерифа здебільшого залежить перемога міста. Як ми “маякуємо”? Та по-різному, хто як... Я спочатку перевіряю тих, хто сидить біля мене, потім тих, кому довіряю. Потім ми обмінюємося різними знаками, аби ніхто не побачив. ”

Боротьба триває до перемоги однієї зі сторін. За цей час гравці намагаються викластися на повну, використавши увесь свій потенціал, аби кращою стала їхня команда. Особливу насолоду вони отримують від відчуття небезпеки. Ти висиш на одній волосині, розповідають, і вже, начебто, готовий до вильоту з гри, та ось чийсь зайвий жест або слово — і усі стріли летять прямісінько в іншого гравця. А який кайф, зізнаються, коли суперники, десятки разів просвердлюючи поглядами твої ангельські очі, так і не розпізнають у них очі Дона мафії.

Лілія Козленко, член клубу “Два кольори”: “Мені подобається грати у “Мафію”, тому що я відчуваю себе частиною гри, я відчуваю себе активною, відчуваю, що можу чимось у цій грі керувати. Пройшло чимало часу відтоді, як я граю у “Мафію”, тепер я можу опановувати свої емоції. І це добре.”

Виявляється, не завжди праві дорослі, коли голосять: “Молодь вештається підвалами! Неподобство!”. До підвалу ЦПО ім. О. Разумкова ЦЯ молодь приходить у ділових костюмах, вечірніх сукнях, накрохмалених сорочках. Гра не розпочнеться доти, доки чоловіки стоячи не привітають дам. Кожна промова розпочинається з привітання, а завершується словом “Дякую”. Лише після дозволено вбивати. Така вже ця гра — “Мафія”...

Андрій Мусевич, член клубу “Два кольори”: “Особисто я зараз не уявляю, що можу по-іншому провести вечір у п’ятницю. Із великим задоволенням завжди приходжу сюди. Це — не просто гра, це — новий рівень спілкування з людьми.. Сюди приходить не лише молодь, сюди приходять й дорослі. Потім приходять знову, запрошують своїх друзів й знайомих. Думаю, таким чином кількість учасників клубу зростатиме і все більше бажаючих приходитиме до нас.”

Жанна Солодка, член клубу “Два кольори”: “Якщо ви зараз подивитесь на мене, то думаю, вам неодмінно захочеться прийти на “Мафію”. Запрошую усіх у п’ятницю до Будинку дитячої творчості на 18-ту годину.”