У День міста Бердичів заполонили люди-велетні та живі скульптури

Все змішалось на площі Жовтневій у День міста: люди, батути, …скульптури. Останні з’явились непомітно, але одразу потрапили в живе оточення бердичівлян, озброєних фотоапаратами. Що то за дивні статуї і як вони з’явилися у нашому місті? Відповідь проста: це був черговий сюрприз від організаторів свята Дня Бердичева. Євпаторійським театром живих скульптур публіка насолоджувалась дві години, пильно вдивляючись у застиглих акторів. Ті й справді поводились як неживі – жоден м’яз на обличчі не ворушився, навіть подих був непомітний.

Ксенія Болрава, артистка театру живих скульптур (м.Євпаторія): “Більше 50 образів, народні костюми, грецький стиль, сучасний, а також герої фільмів та книг”.

Олександр Деньженков, артист театру живих скульптур (м.Євпаторія): “В кожен новий образ слід вкласти частинку себе. Чесно сказати, стояти непросто, сонце, спекотно. Зараз би на море”.

Аби увійти в образ внутрішньо та зовнішньо, потрібна певна кількість часу, яка залежить від самого персонажу. Іноді актор може одягнутися і нафарбуватися сам, іноді – ні. А щодо гриму, рецепт його простий.

Ксенія Болрава, артистка театру живих скульптур (м.Євпаторія): “Це або спеціальний аквагрим, або або кольорова гуаш, змішана з дитячим шампунем. Можу простояти в такому образі 4 години. Настрій гарний”.

Віктор Одинцов, керівник театру живих скульптур (м.Євпаторія): “Дві години для них — то розминка. У нас у місті на центральній алеї у парку Фрунзе вони по 5-6 годин щодня стоять”.

Віктор керує також іншим театром. Його актори ніколи не заховаються між глядачів, як скульптури. Зробити це не дозволить їхній зріст.

Євпаторійський театр на ходулях – єдиний на всю Україну, його учасники – то старшокласники та студенти, які відвідують гурток при тамтешньому Палаці культури. Починають навчатися із ходуль у 50 см, основна їх висота – 1 м 20 см, а найвищі понад два метри. Останні у виступах на виїзді не використовують через те, що в автобус не вміщаються. Любов’ю до цього виду мистецтва заразили німці, розповідає керівник: якось закордонний колектив приїхав до Євпаторії з концертом і реманент привіз у подарунок.

Віктор Одинцов, керівник театру на ходулях (м.Євпаторія): “Ми навчились на них ходити і пішли далі — стали танцювати, стали робити шоу. Потім німці знову приїхали, здивувалися: як це можна робити! Так ми і почали розвиватися”.

Дорозвивалися до того, що нині таку кількість номерів мають, якої на дві з половиною години без перерви вистачить. Навіть керівник театру від «ходульної» спокуси не стримався: після репетицій з колективом, каже, самостійно опановував ази екстремального мистецтва і тепер в образі Вєрки Сердючки веде шоу-програму. Артисти-велетні тим часом кадриль витанцьовували.

Той, хто знав гюговську історію кохання за участю Квазимодо, священика, військового та Есмеральди, залюбки дивився її ще раз. А той, кому славетний «Нотр Дам де Парі» малознайомий, повинен був не надто вірити артистам, адже в їхній інтерпретації було чимало домислів.

Три дівчини на нижчих ходулях є частиною театру, керівник називає їх балетом. Свого часу вони просто танцювали, але таких митців багато. Тому Віктор Одинцов вирішив поставити тріо на ходулі. Поставив, каже, на свою голову – подібного не має ціла Європа, тож від запрошень тепер відбою нема.

Здається, ніби артисти з ходулями народились – настільки природно вони почуваються на понад метровій висоті. А в глядачів дух перехоплює від побаченого, а ще більше - коли велетень підійде ближче. Не приведи Господь, упаде!

Віктор Одинцов, керівник театру на ходулях (м.Євпаторія): “Якщо скажу, що артисти не падають, я збрешу. Падають. Ламають руки, ламають ноги. Але найперше наше завдання і моє, як керівника, - навчити, як правильно впасти, що не зламатися. Тому травматизм у нас мінімальний”.

Поставити на ходулі можна будь-кого, а от чи впаде людина, залежить від її внутрішнього налаштування, переконаний Віктор. Аби не бути голослівним, пропонує журналістам переконатись. У тих ноги від страху підкошуються, але за підтримки артиста, все, нібито, закінчується добре. Звісно, до рівня сцени ще рости й рости, ходити і ходити.