15-го вересня громадськість Бердичева традиційно зібралася біля пам’ятного знаку закатованим у 41-му євреям, аби згадати одну з найтрагічніших сторінок в історії міста. Саме у Бердичеві, підкреслили виступаючі, було вперше здійснено акт масового знищення осіб єврейської національності у часи Великої Вітчизняної війни. Вже через 2 тижні трапиться Бабин Яр, а поки що протягом трьох серпневих днів до бердичівських гетто стікались сотні єврейських сімей — тисячі мешканців Бердичева.
Іван Демусь, заступник Бердичівського міського голови: “До 22-го серпня єврейське населення Бердичева було переведене до гетто, але люди сподівалися на краще, ніхто не думав, що це лише підготовка до масового знищення... Так до кінця липня 1941-го було розстріляно 850 чоловік. 2-й масовий розстріл відбувся 5 вересня 41-го між селами Бистрик і Хажин — тоді знищили 10656 осіб. Найтрагічніший день — день 15-го вересня. Тоді на дорозі Бердичів-Райгородок фашисти розстріляли 18 640 мирних жителів Бердичева — переважно дітей, жінок та людей похилого віку.”
Навіки закарбувалася війна у свідомості Гені Бурленко. Тоді, у 41-му, їй вдалося врятуватися. Дивовижне спасіння, багатомісячне переховування у підвалах людей, які, не боячись смерті, зголосилися допомогти і яких нині називають “праведниками світу”. А ще очі. Тисячі очей, в яких затаївся тваринний жах від розуміння того, що жити залишилося лічені години.
Геня Бурленко, очевидиця масового вбивства євреїв у Бердичеві: “Немцы не щадили никого. Они убивали всех подряд, живых и полуживых бросали в ямы. Мне удалось вырваться оттуда. Я помню всё — как они уничтожали евреев. За что? Никто не знает. Но прошло уже 68 лет, а мы этого никак не забудем. И не забудем никогда.”
Здається сил, аби прийти на мітинг-реквієм, не вистачить. Та вони знаходять у собі ці сили і приходять. І розповідають молоді про жахи війни. А як по-іншому, запитують, можна назвати той факт, коли євреїв знищували лише за те, що вони євреї?
Галина Шулятицька, очевидиця масового вбивства євреїв у Бердичеві: “Мы каждый год собираемся на одном и том же месте. Нас было немало — оставшихся в живых, сумевших спастись, но теперь нас все меньше и меньше, а наступит время, когда нас не станет вовсе и никто не расскажет, что мы пережили. Мне было 9 лет, когда началась война и тогда, может быть, я не все понимала. Но теперь я понимаю: это было страшно. И дай Бог, чтобы вы никогда не пережили такого.”
Їх розстрілювали, спалювали, закопували живцем, а вони все одно з’являються на світ, одружуються, народжують дітей. А це значить, кажуть, що житимуть вічно. Євреї з різних кінців світу вірять у те, що більше не побачать і не почують вибухів й пострілів та просять, аби молодь планети цінила мир та жила між собою у розумінні й злагоді.
Автор: Олександр Єжель
Камера: Юрій Гавриш
Джерело: ТРК "ВІК"
Просмотрено: 1003 раз
