Жіноча доля

Бердичівлянка Людмила К. народилася і прожила практично все життя в нашому місті. І хоча вона - добра, красива і дуже працьовита жінка, в її житті дуже часто бувають чорні смуги ...

(Прізвище жінки я не назвав за її проханням).

Після закінчення школи Люда влаштувалася працювати кур’єром в СМУ-6, потім стала учнем маляра, і, незабаром, її «посвятили» в маляри. У застійні роки представникам робітничих професій непогано платили, тому не всі мріяли бути космонавтами і великими начальниками. А Людмила згодом вийшла заміж за дуже гарну людину - Франека. Він був електриком, разом працювали і жили душа в душу. Незабаром у них з’явилися дві крихітних доньки - Наталя і Олена. Життя будівельника дуже нелегке. Всі ми, коли робимо ремонт в квартирі або будинку, мріємо тільки про одне - щоб це «будівництво століття» швидше закінчилося. А будівельники перманентно живуть серед вічних будівництв і ремонтів, як приходиться їм? Влітку на об’єктах спека, взимку - холод собачий... А ще будівельники часто після роботи підробляють. І хоча слово «халтурка», яким характеризують цей підробіток, начебто несерйозне – це найважча фізична робота

 

Ось одного разу Франек зібрався з друзями на цю саму халтурку в село Стратіївка. (Воно знаходиться за межами нашого регіону). Ну хто ж тоді міг припустити, що назад Франека вже привезуть товариші. Під час виконання робіт його вбило струмом.

 

Цей удар Люда пережила дуже важко. Чоловіка втратила, а двох маленьких донечок піднімати треба самотужки. Тоді вона більше всього на світі боялася, щоб її дівчатка не залишилися без шматка хліба. Працювала за двох. А в Москві тоді жив-поживав її дядько Григорій Іванович Бадрак. Ось він і порадив Людмилі звернутися за допомогою до першої жінки-космонавта Валентини Терешкової. 

 

За часів колишнього Союзу вона очолювала Комітет радянських жінок. Відразу після візиту до  Терешкової в Бердичів зателефонували зі столиці і далі команду терміново виділити квартиру вдові з двома дітьми. Але Бердичів завжди в цьому плані був містом своєрідним. Міське начальство виконало це прохання-наказ частково. Квартиру, виділили, але ... віддали її комусь по блату. Знову ж добрі люди розповіли Люді, що в малосімейці по вулиці Леніна (напроти базару), звільнилася крихітна кімнатка. Жінка взяла її штурмом і самовільно вселилася. Міська влада, природно, чіпати вдову не стала, адже знала, що у неї (влади) з цього приводу «рильце в пушку». Так і оселилися в гуртожитку.

 

А оскільки Люда була красунею, незабаром знову вийшла заміж за місцевого музиканта Леоніда К. Жили дуже добре, але трапилася нова біда. У них народилася крихітна дівчинка. Діти в будинку - велике щастя. Але тішила донька своїх батьків недовго. Лікарі, коли дитині було 3 місяці, зробили їй щеплення. Ну хто ж знав, що у неї була алергія на ці ліки і дитя загинуло... 

 

Трохи втішило юну сім’ю тільки отримання своєї квартири на вулиці Карастоянової. І хоча хороми були однокімнатні - все-одно радісно отримати свій дах над головою. А ще через якийсь час Людмилі, як кращій робітниці дали трикімнатну квартиру на вул. Шевченко, в новому багатоквартирному будинку. 

 

Здавалося б, життя стало налагоджуватися після цих двох величезних нещасть, що випали на Людмилину долю. Але ... пам’ятаєте щодо дерева в степу? Так от, чоловік її був веселим красенем-музикантом. А творчі люди мають таку «слабинку» - люблять «стрибати в гречку» ... Одного разу, прийшовши з роботи, Люда застала чоловіка за цим негарним заняттям.

 

За життя, вона - людина принципова, тому пробачити зради не змогла.

 

Хоча потім, через роки, напевно шкодувала про свій «юнацький максималізм». В результаті - знову одна. А тут нова напасть на її голову. Старша донька - Наталка зростала розумницею, красунею і відмінницею. А ось Олена (от уже справді, в сім’ї не без виродка), почала неприємно дивувати.

 

Спочатку перетворилася на брехуху. Могла зайти до незнайомих людей, що-небудь випросити, мовляв, мати п’є, голодуємо. І скільки разів за подібні речі карала молодшу, їй все було, як горохом об стіну. Потім у Олени з’явилося нове «хобі» - тікати з дому. Через місяць-другий повернеться, як обдерта кішка, поскидає в коридорі брудний одяг - і в душ. Відїсться, відіспиться і знову навтьоки. Стала красти, до наркотиків потягнуло і. в результаті, потрапила до в’язниці. Зараз у неї вже шоста (!) ходка, відбуває покарання в жіночій колонії в Жовтих Водах. Скільки сліз пролила мати, як тільки не прохала почати нове життя - все ці благання «веселій» донечці були «до лампочки». У перервах між тюремними термінами вона встигла навіть заміж вийти, народити двох дітей... Чоловік її, Сашко,- житомирянин. Йому в спадок від бабусі дісталася квартира. Здавалося б, живи і радій. Але ні. І його Олена вивела на слизьку доріжку. Слава Богу, хоч він не «загримів під фанфари». Ось тільки спився і наркотою став захоплюватися... Тому, коли недолуга дочка сіла в тюрму, онуків Людмила забрала до себе. На той час вона вже вийшла на пенсію, так що закінчилися її нескінченні «мотання» світом. Адже попрацювала на будівництвах навіть у Москві!

 

Старша дочка Наталя виросла порядною, вдало вийшла заміж. Її чоловік Володимир - золото. Він теж будівельник. У Наталії троє дітей. А тут біда така, що Людмилі довелося зробити дуже складну операцію на хребті. Тому онука у Людмили Наталя з чоловіком забрали до себе. Мовляв, як ти хвора з двома малесенькими дітьми будеш справлятися. Зараз Люда живе в однокімнатній квартирі з онукою Настею. (Ту, більшу квартиру віддала старшій доньці, а цю купила на зароблені гроші). Намагається, щоб дівчинка росла розумницею. Адже тепер, через роки, жінка вважає, що загубила одну з дочок тільки тому, що багато їздила по світу, багато працювала, щоб дівчатка завжди були ситі й одягнені. А дітьми треба постійно займатися, виховувати їх. Так що Настя завжди тепер під пильною бабусиною увагою. До речі, коли вона залишилася з онуками, колишні товариші по службі по СМУ, що на газопроводі, надали допомогу, купили візочок. І спасибі їм велике за це. Адже цілий рік довелося «сидіти на бобах», поки оформляла опіку над онуками. Та й зараз нелегко. Настя зростає, тому за нею око та око потрібне. Вдома у Насті є всі умови. Навіть свій куточок, де вона спить, де її іграшки «живуть». Привчила внучку до порядку. Зрідка, коли приходять гості, Настя першою забігає до кімнати з «великими очима» і запитує: У нас чисто? Мовляв, незручно перед людьми буде, коли щось не так...

 

І тепер Людмила не сидить склавши руки. Часто намагається заробити на ремонті квартир. Адже всі ми знаємо, на наші пенсії не розгуляєшся!

 

Зараз в її долі все начебто налагодилося. Хоча часом така туга накотить ... Пам’ятаєте, як у Алли Пугачової в пісні «сильна жінка плаче біля вікна»?

 

РІО Бердичів