На Проводи бердичівляни та гості міста згадували рідних, які відішли у вічність

У поминальну неділю до міського цвинтаря прибуло близько ста тисяч відвідувачів. Певна їх частина взяла участь у заупокійній панахиді, яку о дев’ятій ранку відправили священики Свято-Миколаївського собору.

Самі Проводи не є святом біблійним, каже духівництво, але певні традиції відзначення цього дня існують здавна. Зокрема провідну неділю вважають днем поминання рідних, яких немає серед живих.

Отець Зіновій Ромах, клірик Свято-Миколаївського собору: «Сказано в Біблії: «Тяготи ближнього візьміть на себе і цим сповните закон Господній». Одним з таких виконань господніх заповідей є молитва за упокій. Це дуже важливо. Бо всі ми знаємо, що живемо у грішному світі і самі грішні, хоча і творимо протягом життя багато добра. У наші серця з дитинства починає закрадатися заздрість, ненависть, нелюбов одне до одного. Усе це церква називає гріхом».

Часто людина відходить у вічність, несучи на собі тягар земних гріхів, продовжує священик. Тож завдання живих – молитися, щоб Господь пробачив покійному ці гріхи, (адже сам небіжчик вже не може звернутись до Всевишнього) і щоб душа померлого знайшла спокій.

Також побутує думка, що Проводи – наче Великдень для мертвих. А до свята Христового Воскресіння прийнято очищувати свої душі та тіла, прибирати в оселях, тому до поминальної неділі люди намагаються прийти до могили родича, щоб відремонтувати огорожу біля неї, виполоти бур’ян, підфарбувати хреста, висадити живі квіти. Безпосередньо на Проводи громадяни приходять з корзинами штучних квітів, вінками, несуть до місць поховань паски, крашанки, цукерки.

Євгеній, бердичівлянин: «Це свято для тих, хто в землі. Їм треба, щоб ми їх провідали, показали, що пам’ятаємо».

Алла Володимирівна, бердичівлянка: «У нас тут поховано багато родичів, так що ми йдемо віддати їм шану. Поминальний день - це дуже велике свято».

Петро Антонович, бердичівлянин: «В цей день ми провідаємо рідних на цвинтарі і вдома зберемося, щоб їх пом’янути».

На цвинтар прийнято приходити родинами, стоячи біля могили, теплими словами згадувати померлого. Українці здавна вірили, що після Великодня Господь відпускає душі небіжчиків на землю і вони цілий тиждень до Провід знаходяться серед живих та можуть «спілкуватися» з ними.

Відвідувачі також запрошують священика до могили своїх предків, щоб той відслужив короткий молебен-панахиду. На поминання померлих після світлого тижня у православній церкві відведено три дні, останній з яких - вівторок – називається Радониця. А взагалі провідна неділя – не єдине свято в році, коли живі можуть і повинні згадувати мертвих.

Отець Зіновій Ромах, клірик Свято-Миколаївського собору: «Це, звичайно, дні через тиждень після Пасхи, потім субота перед Трійцею. Це теж великий празник, який символізує повноту нашої віри. У переддень ми обов’язково творимо поминання. А потім восени, за три тижня до Різдвяного посту, у димитрівську поминальну суботу. Перед святом Дмитра Солунського загинуло багато наших воїнів на Куликовому полі, тому православна церква завела традицію поминати воїнів, і згодом і усіх померлих. А загалом поминати померлих можна кожен день».

Автор: Інна Покотилюк