Питанню боргів населення за житлово-комунальні послуги останнім часом ми приділяємо чимало уваги на своїх шпальтах. Ця тема є справді досить актуальною і стосується практично всіх, навіть тих, хто нічого не винен комунальникам. Проте, уважно спостерігаючи за тим, як уповноважені органи борються із боржниками, ми для себе відмітили ще одну проблему, яка захована значно глибше, але від того є більш гострішою. Це — взаємовідносини між батьками та дітьми.
Здавалося б, що тут спільного: борги за житлово-комунальні послуги та стосунки у родині? Але саме через призму перших ми помітили деякі тенденції в других. У стародавні часи існував жахливий звичай: старих немічних батьків діти просто вбивали, щоб ті не обтяжували їхнє існування. Проте, спостерігаючи за перебігом подій на засіданнях адміністративної комісії міськвиконкому, яка розглядає справи і щодо боржників за “комунал”, невільно напрошується думка про те, що деякі сучасні діти мають молити Господа, аби їхні престарілі батьки пережили їх самих. Інакше діти просто помруть від голоду.
На чому базується такий висновок? Неодноразово під час засідань вже дорослі діти, яких притягають до відповідальності за комунальні борги, пояснюють такий стан справ відсутністю заробітку. Мовляв, роботи немає, а тому виживати доводиться лише на батьківську пенсію. Кричущий факт: на одному із засідань розглядалася справа мешканки будинку по вулиці Дзержинського. Жінка, сама багатодітна мама (народила четверо дітей) має кількатисячні борги практично за всі послуги. Бідкалася, намагаючись випросити меншого покарання, розповідаючи про те, що вся її багатодітна родина живе на вісімсотгривневу пенсію дідуся. Сама ж багатодітна мама вже шість років ніде не працює, оскільки не може знайти собі роботу. Каже: “Я б нирку продала, так хто ж її купить?”. Чи потрібні тут ще якісь коментарі? Чи варто жаліти цю жінку? Та вона має молитися на дідуся, бажаючи йому сто літ здоров’я. Найбільш шкода у цій ситуації дітей, які виховуються у таких умовах.
Думаєте такий випадок один? Зовсім ні. У багатьох родинах діти щомісяця з нетерпінням чекають приходу листоноші, адже пенсія — єдиний дохід їхніх сімей. А що буде, коли батьки відійдуть у інший світ?
Але є й інша проблема. Інколи складається враження, що народження дітей у нас вже ставиться на комерційну основу. Принаймні, часто молоді (та й не зовсім молоді) батьки обіцяють погасити наявний борг, як тільки отримають допомогу, котру держава виплачує по догляду за дітьми. А одна із боржниць, з якою довелося поспілкуватися нашим журналістам, взагалі була категоричною: “От народжу ще одну дитину, тоді й буду платити”. Тобто, виходить, що у нас народжують дітей не для продовження свого роду, а для отримання хоч якогось доходу у сім’ю. І мало кого цікавить, що гроші виплачуються на догляд за дитиною, а не на забаганки батьків.
Куди котиться така нація і що її чекає? Можна багато говорити про політику, мову, теракти, газ і звинувачувати у всіх бідах один одного, не помічаючи очевидного: якщо нація народжує дітей тільки для отримання прибутку, а вже дорослі діти сидять на шиї у стареньких батьків, то вона приречена на вимирання.
Чи є вихід у такій ситуації? Звісно, він є завжди. І залежить, насамперед, від нас самих, від нашої нетерпимості до таких, як би голосно це не звучало - маргиналів суспільства. Озирнімось навколо, подивімося на себе, подумаймо: а чи ми самі правильно виховуємо своїх дітей? Чи не сядуть і вони колись нам на шию або ж плодитимуть нащадків тільки для того, щоб самим вижити, не задумуючись про наслідки...
Бердичівські новини
Просмотрено: 686 раз
