У старі добрі часи всіх лікарів: і земських, і повітових, і губернських, і столичних, і практикуючих приватною практикою об’єднували не тільки клятва Гіппократа, але й відчуття корпоративної етики. Зараз же, коли медицина і фармацевтична її «гілка» поставлені на комерційні рейки, медики «зняли маски», а корпоративна етика ними забута. Адже, яке кам’яне серце треба було мати столичному дорогому ескулапу, щоб сказати юній жінці, яка в сльозах сиділа над помираючою дитиною і нічим не могла допомогти своїй довгоочікуваній Яночці, такі слова: «А нафіга ви народжували в Бердичеві? Вас що, не цікавив кінцевий результат?»
Це сказала людина з вищою освітою, яка навіть уявлення не мала про таку річ, як етика. Адже тепер Алла Б. – юна красуня-бердичівлянка, яка все життя буде себе картати за те, що не поїхала народжувати в Київ. Хоча ще велике питання, чи вижила б її довгоочікувана донечка в дорогій столичній клініці? Адже, якщо дитинці було призначено загинути, навіть японські медики не змогли б допомогти. Ви запитаєте, чому саме японські? Та тому, що в Японії найвища тривалість життя і медицина країни висхідного сонця може творити чудеса.
А все починалося так добре. Відповідно до існуючої практики за кілька тижнів до пологів Аллу Б. бердичівські лікарі з «Центру жінки» – новенького міського пологового будинку, обстежили на УЗД і жінка-лікар запевнила її, що у плоду все нормально і треба готуватися до вдалих пологів...
Коли підійшов термін народжувати, Алла приїхала на «швидкій» в бердичівський пологовий будинок. Самі пологи пройшли нормально, без патологій. Вся чергова бригада чесно і сумлінно відпрацювала нічну зміну – народжувала юна бердичівлянка вночі. Кожен лікар «знав свій маневр», і потім, коли з’явилася на світ крихітна Яночка, лікарі теж довго клопотали над породіллею та її донечкою. І тут чи то втома дала себе знати на світанку, чи той самий горезвісний людський фактор (я не медик і не маю права з розумним виглядом розмірковувати про дії професіоналів). Ці слова кажу без натяжки, тому що в тій фатальній зміні «відпрацювали» досвідчені лікарі та медсестри, стаж роботи яких обчислювався від п’ятнадцяти років і більше. То сказати, що пологи приймали дилетанти, було б несправедливо. Яночка, народившись на світ, взяла у мами груди, щоб підкріпитися, і всі якось заспокоїлися, мовляв, дитина народилася здоровою, а те, що все тільце дитинки злегка синювате – так під час пологів, яких тільки колізій не виникає... І цей перший тривожний сигнал нікого не насторожив.
Це вже пізніше почався аврал, коли і породілля, і лікарі зрозуміли, що з дитинкою не все гаразд. Вже так сталося, що Яночка народилася з проблемами із сердечком. Чоловік Алли перевернув весь Бердичів та передмістя, але дістав якісь дуже дефіцитні ліки і коли їх ввели новонародженій, дівчинці начебто стало легше. Однак, коли термін дії ліків пройшов, дитинці знову стало погано. Бердичівські лікарі з пологового будинку зробили все, що вміли і все, що змогли, але Яночці ставало все гірше. Тому Алла і її чоловік наполягли на тому, щоб дитинку терміново перевезли до Житомирської клініки: там і «лікарі професійніші і апаратура краща». Медицина– галузь дуже складна, тому складно сказати, чи все зробили райцентрівської лікарі або таки дали маху.
Ось, якщо провести алегорії, у нас в піхоті бій вважається вдалим, якщо під час нього загинуло відсотків десять солдат. Якщо полягли всі, командира відправляють, якщо він залишився цілий – в штрафбат. От і в медицині є таке поняття, як це не по-блюзнірськи звучить – допустимі втрати в пологових будинках або в лікарнях після операцій.
У Бердичеві вони були в рік, коли народжувала Алла, приблизно 11 проміле. Говорячи зрозумілим простій людині мовою, на сто новонароджених немовлят – один не виживав. Як вираховується ця горезвісна цифра? Тут не тільки «допустимі втрати в пологовому будинку» (хай вибачать мене юні мами за військові терміни, просто не знаю, як це сказати не казенною, бюрократичною мовою). Тим паче, що кожна майбутня матуся цілком справедливо вважає, що її дитина унікальна, і вона повинна жити... У ці горезвісні проміле увійшли і немовлята, знайдені мертвими на міських смітниках (про ці дикі випадки наша газета писала в свій час). Крім того, якщо, припустимо, майбутня мама з бердичівської пропискою народжувала десь у Жмеринці не зовсім вдало, одиницю «бойових втрат» все ж «вішають» на Бердичів. Ще «псує показники» одна молода бердичівська алкоголічка, яка буквально кожен рік « дарує »місту по черговому немовляті. А в зв’язку з тим, що вона веде не здоровий спосіб життя, не всі її малюки виживають... Таким чином ми бачимо, що в Бердичеві ці самі горезвісні проміле не вище, а може бути і навіть нижче, ніж в інших регіонах нашої області.
На жаль, поїздкою в Житомир пригоди сім’ї Б. не закінчилися. Алла та її чоловік вдячні, що їм надали безкоштовну «швидку допомогу» – реанімацію з лікувальної установи у Станишівці. Тут теж медики виявилися безсилими і незабаром Яну та її батьків доставили до Києва. Всі ми знаємо «розцінки» у всяких там «Феофаніях», «Борисах» та інших елітних медустановах... Простим смертним вони не по кишені. Так, бердічевлянін З., мій колишній товариш по службі, зробив у Києві начебто дріб’язкову операцію і виклав за неї кругленьку суму в 16 000 грн. Хоча міг би й безкоштовно прооперуватися в Бердичівському обласному госпіталі інвалідів війни, як учасник б/дій...
Яночка померла. Хоронили дівчинку, за традицією, як наречену. Можна тільки уявити собі, як рвалося при цьому похованні материнське серце. Тим більше, що буквально кілька місяців тому Алла поховала і свою свекруху. Адже ось як часто буває: свекрухи-кровопивці живуть до ста років, не даючи невісткам життя, а ця – добра і лагідна мати чоловіка прожила на світі зовсім недовго.
І чого вже дивуватися, що після всього пережитого Алла та її чоловік написали листи-скарги в різні інстанції. У тому числі один з них потрапив і в мої руки. Це скоріше не просто скарга, а крик пораненого серця про допомогу. Тому лікарям-людям дуже мудрим, я думаю не варто ображатися на сім’ю Б. Погодьтеся, поховати власну дитину, що ще може зрівнятися на цій землі з подібною бідою?
У Бердичівському «Центрі жінки» кілька днів працювала за листом Алли і її чоловіка комісія з облздраву. Я читав уважно і лист Алли, і дуже докладний лист-відповідь з Управління охорони здоров’я Житомирської облдержадміністрації. Так що всі крапки над «і», начебто розставлені об’єктивно. Тепер, коли минув певний час після цієї трагедії, Алла під час нашої зустрічі сказала, що вже майже пробачила промахи бердичівських лікарів, от тільки після заяви київського лікаря, про яку я говорив раніше, ніяк не може знайти собі спокою і думає, що все могло б скластися інакше. Дай Бог, щоб ця серцева рана швидше зарубцювалась у молодої сім’ї. Адже попереду у них ще довге і щасливе життя. Ну, а оскільки в Бердичеві всі один одного знають, я не став називати прізвище Алли. Адже від людських пересудів і пліток їй та її чоловікові напевно легше не стане...
Побував в «Центрі матері» і я. Мені дуже сподобалися умови, в яких знаходяться породіллі. У кожної окрема палата з усіма зручностями, сподобався і кваліфікований медперсонал, і новеньке обладнання експертного класу, зроблене в Бразилії, Австрії, Україні по «космічним технологіям». І віриться, що з кожним роком відсоток «допустимих втрат» в цих самих «проміле» тут буде неухильно падати.
Просмотрено: 799 раз
