На місці, де у роки Великої Вітчизняної війни було єврейське гетто, щороку бердичівляни згадують розстріляних у 41-43-му роках євреїв. Вересневого дня туди прийшли ті, хто вижили в страшні роки окупації і ті, хто чули про це лише з розповідей. Головне, аби молодь пам’ятала про людей, які поплатилися життям ні за що, зазначив у своєму виступі Бердичівський міський голова Василь Мазур.
Василь Мазур, Бердичівський міський голова: «Якщо говорити мовою статистики, Бердичів втратив найбільше жителів лише за те, що вони народилися євреями або стали членами їхніх родин. Це тридцять тисяч людських життів, які трагічно обірвалися. Це — діти, жінки, старші за віком люди, які навіть не могли чинити опір. Такого забувати ніколи не можна.»
Хвилиною мовчання присутні на мітингу вшанували пам’ять розстріляних мирних жителів. Ще кілька років тому євреїв, які вижили під час окупації Бердичева, було 32. Сьогодні їх залишилось лише 17. Деякі з них також прийшли на місце гетто, аби розказати молоді про ті страшні роки.
Галина Шулятицька, пережила окупацію: «Я хочу сказать о тех людях, которые помогли нам выжить. Ведь не наша заслуга в том, что мы остались живы в этой страшной войне, а заслуга тех людей, которые не побоялись ни за свою жизнь, ни жизнь их детей, близких. Если бы немцы узнали, что они спасают евреев, их бы тоже уничтожили. Низкий поклон тем людям, которые в холод и в голод, не побоялись приютить нас, чтобы мы сегодня могли их вспомнить.»
Під час такого заходу звучать лише слова жалоби. І неважливо, поезія це чи проза, головне, що будь-яке слово зачіпає душі людей.
Наприкінці мітингу жалоби, представники міської влади, ті, хто пережив окупацію та молодь Бердичева поклали до стели квіти. Це — найменше, що вони можуть сьогодні зробити для людей, пам’ять про яких завжди житиме у серцях нащадків.
Автор: Ніна Сільченко
Камера: Андрій Пеньківський
Телеканал "ВІК"
Просмотрено: 655 раз
