Минулої п’ятниці було людно біля ошатної будівлі в центрі Ружина. Цього дня там відзначали 90 років з дня заснування місцевого колективного господарства. Ті, хто хоч трохи знайомий з історією можуть засумніватись у такій даті, адже всім відомо, що колективізація в Радянському Союзі розпочалась в 30-х роках минулого століття, тобто 80 років тому.
Але те, що я пізніше почув і побачив, заставило сумніватись не у даті, яку святкували в Ружині, а в самій історії…
Понад сто років тому тисячі бідних і малоземельних, але працьовитих селян у пошуках кращої долі вирушали за океан, до США та Канади. На чужині вони заробляли свій гіркий хліб, сподіваючись на повернення до рідного краю із заробленими доларами. Емігранти з тодішньої Російської імперії намагалися підтримувати один одного. У багатьох містах Канади та США існували робітничі гуртки і групи. У м. Клівленді (США, штат Огайо) утворилася робітнича група на чолі з Яковом Дудкіним. Цей колектив підтримував зв’язки з багатьма подібними об’єднаннями робітників. Зокрема, з канадським гуртком робітників, який очолював Павло Сипович. Він діяв у м. Калгарі (Канада, провінція Альберта).
Членами цих робітничих груп і гуртків були українці, білоруси, росіяни. Їх об’єднувала комуністична ідея, дехто з них, як для прикладу Я. Дудкін, були членами комуністичної партії США або Української соціал-демократичної партії Канади. Вони вітали встановлення радянської влади, сприймаючи з далекої відстані її політику дещо ідеалізовано. Розуміючи труднощі відновлення зруйнованої в результаті Першої світової та громадянської воєн економіки і бажаючи допомогти, організували 1921 р. у Нью-Йорку Північно-Американське товариство технічної допомоги Радянській Росії. Це товариство підтримало ідею активістів робітничо-фермерських організацій канадського міста Вінніпег щодо створення комун. Розпочалося збирання коштів на придбання техніки, сільськогосподарських знарядь.
(Більше про історію)
Таким був початок історії сільгосппідприємства в Ружині. Розповідали на святі і про її продовження. Потім традиції комуни перейняв колгосп імені Леніна, а в роки незалежності – сільськогосподарський виробничий кооператив «Ружинський». І до цього часу тут вирощують високі врожаї, доять багато молока, і найголовніше – отримують чималі прибутки від діяльності.
Про все це розповідали на святі. А ще, звичайно, вручали грамоти, премії, і навіть медалі. Долучився до подарунків і благодійний фонд Олександра Ревеги, який давно і плідно співпрацює з легендарним сільгосппідприємством – від фонду подарували черговим диспетчерам кооперативу екологічний транспорт, велосипеди.
Взагалі, до цього господарства приїздили кожен з останніх трьох голів райдержадміністрацій Бердичівського району за досвідом. Говорили, що не потрібно їхати ні в Польщу, ні в інші закордони, все передове і найновіше можна побачити тут, в Ружині. На жаль, в Бердичівському районі таких потужних господарств не збереглось.
Можливо тому, що не було таких голів колгоспів, як Микола Маркович Гибало, який більше тридцяти років очолював ружинський колгосп, і якому минулої п’ятниці відкрили меморіальну дошку на будівлі контори. А можливо попередні керівники Бердичівського району(особливо, дев’яностих років минулого століття) думали зовсім не про збереження господарств, а про щось інше.
РиО Бердичів
Просмотрено: 947 раз
