Усе починається з любові

Кожна школа,сільська чи міська, повинна мати своє обличчя. Це як у людей. У Маркушівської школи воно усміхнене, відкрите і чисте, з довірою і любов’ю обернене до людей і прекрасного навколишнього світу. І якщо квіти, за висловом поета – це зорі, що впали на землю, то Маркушівську школу можна порівняти з планетою, що летить у майбуття серед білих і жовтих нарцисів, червоних тюльпанів, різнобарвних айстр і рідних чорнобривців, що милують око з ранньої весни і до пізньої осені. Ну як тут не згадати вічного Екзюпері та його Маленького Принца?!

…Тепло, затишно і комфортно почуваєшся в цих шкільних стінах. – Як вдома, – кажуть діти. Хіба це не найкраща характеристика навчальному закладові?

Добре, коли школа має якусь свою особливість, як нині кажуть – родзинку. Маркушівська ЗОШ І-ІІІ ступенів, якою ось уже дев’ятий рік керує Людмила Броніславівна Михальченко, має їх аж дванадцять! Дванадцять різноманітних див: Центр духовності, пам’ятник Шкільному Дзвонику (якщо театр починається з вішалки, то школа – саме з нього), музей Вчителя, озеро Любові, Галявина Казок, парк Слави, сад Дружби, колекція Читаючих Іграшок, альпінарій, каплиця Нестора Літописця, фонтан Добра та галерея Особистостей.

 

Нелегко у наш час, час занепаду моралі та вічного безгрошів’я створити таку оазу в селі. Та українська школа завжди була осередком духовності, просвіти та культури.

 

– Те, що ви бачите, створювалось роками учнівським і вчительським колективами, яким я дуже вдячна за це. Я пишаюсь ними. Наші діти – найкращі, а вчителі – то є дружній колектив Особистостей. І я, у першу чергу – вчителька, а вже потім – керівник, адже вчитель – це не просто професія, фах, це – покликання, – розповідає Людмила Бронісла-вівна.

 

– А як усе починалось, пані Людмило?

– Сімнадцятирічною піонервожатою переступила я колись поріг рідної Маркушівської школи. Ніби вчора це було… Після закінчення Житомирського державного педагогічного інституту ім. І.Я. Франка працювала вчителькою української мови та літератури, організатором позакласної та позашкільної роботи, потім займала посаду заступника директора з виховної роботи, а з вересня 2004-го року обіймаю посаду директора. Школа в Маркушах завжди була піонером у впровадженні інноваційних технологій у навчанні та вихованні. Саме вона визначена однією з кращих в області за програмою «Школа сприяння здоров’ю» і нагороджена Дипломом третього ступеня на Всеукраїнському конкурсі. Вже кілька років ми беремо активну участь у районній програмі «Відродження». В основу нашої виховної роботи покладено ідеї українознавства, етнопедагогіки, основ християнської моралі. Велика увага приділяється краєзнавчій роботі. Пріоритетним напрямком діяльності нашої школи є робота з обдарованими дітьми.У школі склалися цікаві традиції. Вона має свої герб, гімн, прапор, логотип. Нашою гордістю є студія звукозапису «Ішукрам» та колективна радіостанція UR4XVM. Завжди до послуг наших учнів бібліотека, спортивна та атлетична зали, психологічний кабінет, спортивні майданчики, сучасні технічні засоби навчання.

 

За тендітними жіночими плечима – тридцять років самовідданої педагогічної праці – праці улюбленої, без якої вона не уявляє свого життя.

 

Педагог вважає, що сучасний директор сільської школи – режисер навчально-виховного процесу і психолог, фінансист і господарник, діловод і методист, соціолог і рекламний агент. Отже, не так просто керувати сучасною школою…

 

Від себе додам, що Людмила Броніславівна вже втретє є депутатом Бердичівської ра-йонної ради, була членом Ради Федерації профспілок України.

 

…Їй треба усе встигнути, на все має вистачити сил: провести уроки з рідної мови чи літератури і чергову педраду, допомогти, як депутату, у придбанні ліків чи у проведенні чергового свята села, спортивних змагань. А ще додайте й сімейні клопоти, вічні турботи Дружини і Матері…Але вона сильна, вона усе встигне і зможе.

 

…А в Маркуші все ж таки заїдьте. Краще один раз побачити і надовго залишити в пам’яті.

 

інформація надана

редакцією газети "Земля Бердичівська"

РиО Бердичів